Майкл Лантьєрі
Оригінальне ім'я: Michael Lantieri
Біографія: Майкл Лантьєрі (народився 13 серпня 1954 року) — супервайзер спецефектів.
Лантьєрі навчався в Лос-Анджелесі, Каліфорнія, разом із актором і режисером Роном Говардом, з амбіцією працювати у кіно як режисер, чим він захоплювався з молодих років. Однак він почав працювати у відділі спецефектів Universal Studios, а його першою фільмографічною роботою була фільм Heartbeeps (1981), де він був оператором дистанційного керування. Його перша співпраця зі Стівеном Спілбергом відбулася у фільмі "Індіана Джонс і останній хрестовий похід" (1989), де він виконував роль супервайзера спецефектів. Його робота у фільмі "Зоряний шлях IV: Подорож додому" (1986) принесла йому першу номінацію на премію Saturn Awards (разом із Кеном Ралстоном). Першу зі своїх п'яти номінацій на премію Оскар він отримав за фільм "Назад у майбутнє, частина II" (1989). Його робота у "Парк Юрського періоду" (1993) принесла йому премію Оскар. Лантьєрі згодом працював на кожному фільмі франшизи "Парк Юрського періоду", виконуючи роль спеціаліста з динозаврів, крім "Парк Юрського періоду III", де був вказаний як консультант.
Одним із його найвідоміших фільмів є "Атака на Марс!" (1996), де він відповідав за створення реалістичних анімацій. Через два роки він зрежисував свій перший і наразі єдиний фільм "Комодо" (1998). Крім того, Лантьєрі працював над "Піратами Карибського моря: Скриня мерця" (2006) та атракціоном "Пірати Карибського моря" у Діснейленді, а також над ефектами для відеоігор. У телебаченні він працював над проектами "Останній магнат" (2016) та "Світ дикого заходу" (2016–2018). Його робота над шоу принесла йому (разом із кількома іншими) номінацію і подальшу перемогу на премію Primetime Emmy за найкращі спеціальні візуальні ефекти у 2017 році за епізод "Bicameral Mind".
Не пов'язаний зі спецефектами, Лантьєрі також брав участь у знищенні бейсбольного м'яча Стіві Бартмана; коли Грант Депортер придбав м'яч наприкінці 2003 року, він доручив Лантьєрі допомогти публічно підірвати м'яч, що було зроблено 26 лютого 2004 року. Залишки підірваного м'яча наразі зберігаються у Музеї спорту Чикаго.
Лантьєрі навчався в Лос-Анджелесі, Каліфорнія, разом із актором і режисером Роном Говардом, з амбіцією працювати у кіно як режисер, чим він захоплювався з молодих років. Однак він почав працювати у відділі спецефектів Universal Studios, а його першою фільмографічною роботою була фільм Heartbeeps (1981), де він був оператором дистанційного керування. Його перша співпраця зі Стівеном Спілбергом відбулася у фільмі "Індіана Джонс і останній хрестовий похід" (1989), де він виконував роль супервайзера спецефектів. Його робота у фільмі "Зоряний шлях IV: Подорож додому" (1986) принесла йому першу номінацію на премію Saturn Awards (разом із Кеном Ралстоном). Першу зі своїх п'яти номінацій на премію Оскар він отримав за фільм "Назад у майбутнє, частина II" (1989). Його робота у "Парк Юрського періоду" (1993) принесла йому премію Оскар. Лантьєрі згодом працював на кожному фільмі франшизи "Парк Юрського періоду", виконуючи роль спеціаліста з динозаврів, крім "Парк Юрського періоду III", де був вказаний як консультант.
Одним із його найвідоміших фільмів є "Атака на Марс!" (1996), де він відповідав за створення реалістичних анімацій. Через два роки він зрежисував свій перший і наразі єдиний фільм "Комодо" (1998). Крім того, Лантьєрі працював над "Піратами Карибського моря: Скриня мерця" (2006) та атракціоном "Пірати Карибського моря" у Діснейленді, а також над ефектами для відеоігор. У телебаченні він працював над проектами "Останній магнат" (2016) та "Світ дикого заходу" (2016–2018). Його робота над шоу принесла йому (разом із кількома іншими) номінацію і подальшу перемогу на премію Primetime Emmy за найкращі спеціальні візуальні ефекти у 2017 році за епізод "Bicameral Mind".
Не пов'язаний зі спецефектами, Лантьєрі також брав участь у знищенні бейсбольного м'яча Стіві Бартмана; коли Грант Депортер придбав м'яч наприкінці 2003 року, він доручив Лантьєрі допомогти публічно підірвати м'яч, що було зроблено 26 лютого 2004 року. Залишки підірваного м'яча наразі зберігаються у Музеї спорту Чикаго.