Жан Мартен

Біографія: Жан Мартен (6 березня 1922 – 2 лютого 2009) був французьким актором. Походив з сім'ї з Беррі, частину свого дитинства провів у Біарріці, де його батько працював у шубній майстерні. Під час Другої світової війни він переховувався, щоб уникнути примусової трудової служби. Залишившись у Парижі, він знявся у двох фільмах Моріса Турньє: "Дияволова рука" (1942) та "Сесіль померла" (1943). Наприкінці сорокових років він почав займатися театром.

У 1953 році Жан Мартен здобув популярність, зігравши у новій п'єсі ірландського драматурга Семюела Беккета "Очікування Годо" під режисурою Роже Блена, ставши першим, хто зіграв роль Лакі. Той же Роже Блен поставив "Кінець гри" (1957) того ж Беккета за кілька років і доручив Жану Мартену роль Клову. У 1960 році Жан Мартен поставив свою першу п'єсу – "Лист мертвих" Роберта Пінже. У 1962 році він знову поставив п'єсу "Представники" Аглеї і Мони Мітропулос, адаптовану Мішелем Арно. Паралельно з театральною кар'єрою, яка виявилася багатою, Жан Мартен повернувся до кінематографу: "Нотр-Дам де Парі" (1956) режисера Жана Делануа, "Париж належить нам" (1958) Жака Ріветта, "Баллада про розбишаку" (1962) Жан-Клода Боннардо, "Ярмарок дурнів" (1963) Луї Дакина і "Тобі гарно" (1963) Бернара Бордері.

У 1960 році він був підписантом Маніфесту 121 під назвою "Декларація про право на непокору в алжирській війні". У 1965 році в його кар'єрі з'явилася ролі, що запам'яталася – полковника Матьє у фільмі, що відтворює боротьбу 1957 року за контроль району Касба в Алжирі між бойовиками Фронту національного визволення та французькими солдатами: "Битва за Алжир". Через три роки після закінчення алжирської війни тема була все ще чутливою з обох боків Середземномор'я; фільм був заборонений у Франції при виході на екрани та цензурувався до 2004 року. Жан Мартен, дуже переконливий у ролі командира дивізії (історично командиром був генерал Масю, але персонаж натхненний полковником Біжеаром), був єдиним професійним актором у фільмі. Його великий зріст, сильна особистість та владний вигляд зазвичай зумовлювали значущі ролі, що демонстрували авторитет: головний лікар, комісар поліції, високопоставлений військовий офіцер, церковний сановник... Однією з найбільш вражаючих стала роль лікаря, який наполегливо виганяє з лікарні суддю Фаяра, якого грає Патрік Деваер, трохи вільнодумного у фільмі "Суддя Фаяр каже Шериф" (1976). Клод Зіді висміював подібні ролі у своїх комедіях: директор в "Гірчиця піднімається у ніс" (1974), банківський директор в "Перегонах за цибулею" (1975), головний лікар у "Крила або стегно" (1976), головний інспектор у "Тупий, але дисциплінований" (1979) та екзаменатор у "Інспектор-ляпсус" (1980). Поруч з Жан-Полем Бельмондо він був кардиналом у "Спадкоємцеві" (1972) і дивізійним комісаром у "Страх у місті" (1975)! А також поруч із Терренсом Хіллом у "Мене звуть Ніхто" (1973) у ролі Саллівана, або у "Один геній, два помічники, один дзвінок" (1975).

Після присвячення значної частини своєї кар'єри театру, знявшись приблизно у п'ятдесяти фільмах, Жан Мартен помер 2 лютого 2009 року у Парижі.