Джоді Фостер
Оригінальне ім'я: Jodie Foster
Професія:
- actor
- producer
- voice_actor
- director
Дата народження: 19.11.1962
Місце народження: Лос-Анджелес, Каліфорнія, США
Біографія: Алісія Крістіан «Джоді» Фостер (народилася 19 листопада 1962 року) — американська акторка й кінорежисерка. Вона є лауреаткою численних нагород, зокрема двох премій Оскар, трьох премій BAFTA, трьох «Золотих глобусів» і премії Гільдії кіноакторів США. За роботу як продюсерка та режисерка була номінована на премію «Еммі» у прайм-тайм. Також здобула численні відзнаки, такі як нагорода «Золотий глобус» імені Сесіла Б. Демілля у 2013 році, була внесена до Зали слави Голлівудської алеї слави у 2016 році та отримала почесну Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю у 2021 році.
Фостер розпочала професійну кар'єру як дитяча модель, а пізніше як кумир підлітків у різних фільмах Disney, серед яких «Наполеон і Саманта» (1972), «Дивний п'ятниця» (1976) та «Свічник» (1977). Вона знімалася у комедійно-драматичному фільмі Мартіна Скорсезе «Аліса більше тут не живе» (1974), а також повторно співпрацювала з ним у стрічці «Таксист» (1976) у ролі, за яку була номінована на премію Оскар за найкращу жіночу роль другого плану. Інші ранні фільми включають «Том Сойєр» (1973), «Багзі Мелон» (1976), «Маленька дівчинка, що живе внизу поїзда» (1976), «Карні» (1980) та «Фокси» (1980).
Після навчання в Єльському університеті Фостер перейшла до зрілих головних ролей, здобувши дві премії Оскар за виконання ролі жертви зґвалтування у фільмі «Обвинувачена» (1988) та роль Кларіс Старлінґ у стрічці «Мовчання ягнят» (1991). Вона також була номінована за роль у фільмі «Нелл» (1994). Серед інших її відомих робіт — «Соммерсбі» (1993), «Маверік» (1994), «Контакт» (1997), «Анна і король» (1999), «Панічна кімната» (2002), «План польоту» (2005), «Сховище» (2006), «Смілива» (2007), «Острів Нім» (2008), «Різанина» (2011), «Елізіум» (2013), «Готель Артеміс» (2018) та «Мавританка» (2021).
Вперше як режисер дебютувала з фільмом «Малюк Тейт» (1991) і згодом зняла такі фільми, як «Додому на свята» (1995), «Бобер» (2011) та «Грошова монстр» (2016). У 1992 році заснувала власну продюсерську компанію Egg Pictures. Вона отримала дві премії «Еммі» у прайм-тайм за продюсування «Танець немовляти» (1999) та режисуру епізоду «Orange Is the New Black» — «Lesbian Request Denied» у 2014 році. Також режисувала епізоди серіалів «Історії з темряви», «Картковий будинок», «Чорне дзеркало» і «Історії від лінії».
Сексуальна орієнтація Фостер стала предметом публічних обговорень у 1991 році, коли видання, такі як OutWeek і The Village Voice, протестували проти нібито гомофобії та трансфобії у фільмі «Мовчання ягнят» та стверджували, що вона лесбійка. Вона публічно визнала свої 14-річні стосунки з Сідні Бернард у 2007 році під час промови на сніданку «Жінки в індустрії розваг» за версією The Hollywood Reporter, який її вшановував. У 2013 році вона пояснила своє рішення зробити камінг-аут у промові після отримання нагороди Сесіла Б. Демілля на 70-й церемонії вручення «Золотих глобусів», що призвело до того, що багато новинних видань описали її як гея. Деякі джерела зазначали, що у своїй промові вона не використовувала слова «гей» чи «лесбійка».
Фостер розпочала професійну кар'єру як дитяча модель, а пізніше як кумир підлітків у різних фільмах Disney, серед яких «Наполеон і Саманта» (1972), «Дивний п'ятниця» (1976) та «Свічник» (1977). Вона знімалася у комедійно-драматичному фільмі Мартіна Скорсезе «Аліса більше тут не живе» (1974), а також повторно співпрацювала з ним у стрічці «Таксист» (1976) у ролі, за яку була номінована на премію Оскар за найкращу жіночу роль другого плану. Інші ранні фільми включають «Том Сойєр» (1973), «Багзі Мелон» (1976), «Маленька дівчинка, що живе внизу поїзда» (1976), «Карні» (1980) та «Фокси» (1980).
Після навчання в Єльському університеті Фостер перейшла до зрілих головних ролей, здобувши дві премії Оскар за виконання ролі жертви зґвалтування у фільмі «Обвинувачена» (1988) та роль Кларіс Старлінґ у стрічці «Мовчання ягнят» (1991). Вона також була номінована за роль у фільмі «Нелл» (1994). Серед інших її відомих робіт — «Соммерсбі» (1993), «Маверік» (1994), «Контакт» (1997), «Анна і король» (1999), «Панічна кімната» (2002), «План польоту» (2005), «Сховище» (2006), «Смілива» (2007), «Острів Нім» (2008), «Різанина» (2011), «Елізіум» (2013), «Готель Артеміс» (2018) та «Мавританка» (2021).
Вперше як режисер дебютувала з фільмом «Малюк Тейт» (1991) і згодом зняла такі фільми, як «Додому на свята» (1995), «Бобер» (2011) та «Грошова монстр» (2016). У 1992 році заснувала власну продюсерську компанію Egg Pictures. Вона отримала дві премії «Еммі» у прайм-тайм за продюсування «Танець немовляти» (1999) та режисуру епізоду «Orange Is the New Black» — «Lesbian Request Denied» у 2014 році. Також режисувала епізоди серіалів «Історії з темряви», «Картковий будинок», «Чорне дзеркало» і «Історії від лінії».
Сексуальна орієнтація Фостер стала предметом публічних обговорень у 1991 році, коли видання, такі як OutWeek і The Village Voice, протестували проти нібито гомофобії та трансфобії у фільмі «Мовчання ягнят» та стверджували, що вона лесбійка. Вона публічно визнала свої 14-річні стосунки з Сідні Бернард у 2007 році під час промови на сніданку «Жінки в індустрії розваг» за версією The Hollywood Reporter, який її вшановував. У 2013 році вона пояснила своє рішення зробити камінг-аут у промові після отримання нагороди Сесіла Б. Демілля на 70-й церемонії вручення «Золотих глобусів», що призвело до того, що багато новинних видань описали її як гея. Деякі джерела зазначали, що у своїй промові вона не використовувала слова «гей» чи «лесбійка».