Марґіт Карстенсен
Оригінальне ім'я: Margit Carstensen
Професія:
- actor
Дата народження: 29.02.1940
Місце народження: Кіль, Німеччина
Біографія: Маргіт Карстенсен (29 лютого 1940 – 1 червня 2023) була німецькою акторкою театру та кіно, найбільш відомою за межами Німеччини ролями у роботах режисера Райнера Вернера Фассбіндера.
Карстенсен народилася і виросла в північному німецькому місті Кіль. Після закінчення місцевої середньої школи в 1958 році вона вивчала акторську майстерність у Вищій школі музики та театру Гамбурга. Ця освіта призвела до її перших виступів на сцені в Клеве, Гайльбронні, Мюнстері та Брауншвейзі. У 1965 році Карстенсен розпочала чотирирічний контракт у Німецькому театрі в Гамбурзі.
У 1969 році вона здобула місцеву популярність завдяки роботі в Театрі на вулиці Гете в Бремені, де вперше зустріла режисера Райнера Вернера Фассбіндера. Вона працювала під його режисурою в комедії венеціанського драматурга XVIII століття Карло Гольдоні "Кав'ярня" (яка була записана для телебачення в 1970 році), що принесло їй національне визнання в Західній Німеччині. Вона виконала роль серійної вбивці Геше Готфрід у прем'єрі п'єси Фассбіндера "Свобода Бремена" (також транслювалася по телебаченню у 1972 році), а також головну роль у його адаптації п'єси Генріка Ібсена "Нора Гельмер" (телебачення 1974), що походить від "Лялькового дому". Поза театром Карстенсен виконувала провідні ролі у фільмах Фассбіндера: "Гіркі сльози Петри фон Кант" (1972), її найвідоміша роль у нього; "Марта" (1974), що аналізує традиційний шлюб у сучасних реаліях; "Страх страху" (1975); "Подорож матері Кюстер до раю" (1975); "Пекельний напій" (1976); "Китайське рулет" (1976) та "Жінки в Нью-Йорку" (1977). Вона також з'являлася у епізодах двох телевізійних проєктів Фассбіндера: "Вісім годин – це ще не день" (1972) та "Берлін Александрплац" (1980).
З 1973 по 1976 рік Карстенсен мала постійне акторське залучення у Дармштадті. У 1977 році вона переїхала до Західного Берліну, де виступала на престижних Staatliche Schauspielbühnen. У 1982 році вона переїхала до Штутгарта, щоб працювати з режисером Гансґюнтером Хейме, де зіграла у серії п'єс під його керівництвом.
У цей час Карстенсен також працювала у міжнародних кінопроєктах, таких як "Володарка" Анджея Жулавського (1981) та "Сліпуче жнива" Агнешки Голланд (1985); останній був номінований на премію Оскар за найкращий фільм іноземною мовою. До кінця 1980-х вона розвинула постійні творчі стосунки з німецькими режисерами Вернером Шрьотером, Крістофом Шлінгензифом і Леандером Гаусманом.
У сезоні 2003–2004 років Карстенсен виступала у Віденському Бургтеатері, у прем'єрі п'єси Ельфріде Єлінек "Бамбіленд" під керівництвом Шлінгензифа. У сезоні 2007–2008 вона допомагала в австро-німецькому телевізійному документальному фільмі "Пан Карл – людина для людей", режисером якого був Курт Майєр.
У 2016 році вона все ще з'являлася на телебаченні, виступаючи у довготривалому серіалі "Таторт".
Карстенсен отримала багато нагород за свою кар'єру. Серед них були німецькі кінонагороди (золото) 1973 року за акторську роботу у фільмі "Гіркі сльози Петри фон Кант" та Баварська кінонагорода 2002 року за акторську роботу у фільмі "Танець зі шрапнеллю". У 1972 році її обрали найкращою акторкою року за версією Спілки німецьких кінокритиків. У 2019 році їй було присуджено премію Гьотца-Горге за її творчий внесок у житті.
Карстенсен народилася і виросла в північному німецькому місті Кіль. Після закінчення місцевої середньої школи в 1958 році вона вивчала акторську майстерність у Вищій школі музики та театру Гамбурга. Ця освіта призвела до її перших виступів на сцені в Клеве, Гайльбронні, Мюнстері та Брауншвейзі. У 1965 році Карстенсен розпочала чотирирічний контракт у Німецькому театрі в Гамбурзі.
У 1969 році вона здобула місцеву популярність завдяки роботі в Театрі на вулиці Гете в Бремені, де вперше зустріла режисера Райнера Вернера Фассбіндера. Вона працювала під його режисурою в комедії венеціанського драматурга XVIII століття Карло Гольдоні "Кав'ярня" (яка була записана для телебачення в 1970 році), що принесло їй національне визнання в Західній Німеччині. Вона виконала роль серійної вбивці Геше Готфрід у прем'єрі п'єси Фассбіндера "Свобода Бремена" (також транслювалася по телебаченню у 1972 році), а також головну роль у його адаптації п'єси Генріка Ібсена "Нора Гельмер" (телебачення 1974), що походить від "Лялькового дому". Поза театром Карстенсен виконувала провідні ролі у фільмах Фассбіндера: "Гіркі сльози Петри фон Кант" (1972), її найвідоміша роль у нього; "Марта" (1974), що аналізує традиційний шлюб у сучасних реаліях; "Страх страху" (1975); "Подорож матері Кюстер до раю" (1975); "Пекельний напій" (1976); "Китайське рулет" (1976) та "Жінки в Нью-Йорку" (1977). Вона також з'являлася у епізодах двох телевізійних проєктів Фассбіндера: "Вісім годин – це ще не день" (1972) та "Берлін Александрплац" (1980).
З 1973 по 1976 рік Карстенсен мала постійне акторське залучення у Дармштадті. У 1977 році вона переїхала до Західного Берліну, де виступала на престижних Staatliche Schauspielbühnen. У 1982 році вона переїхала до Штутгарта, щоб працювати з режисером Гансґюнтером Хейме, де зіграла у серії п'єс під його керівництвом.
У цей час Карстенсен також працювала у міжнародних кінопроєктах, таких як "Володарка" Анджея Жулавського (1981) та "Сліпуче жнива" Агнешки Голланд (1985); останній був номінований на премію Оскар за найкращий фільм іноземною мовою. До кінця 1980-х вона розвинула постійні творчі стосунки з німецькими режисерами Вернером Шрьотером, Крістофом Шлінгензифом і Леандером Гаусманом.
У сезоні 2003–2004 років Карстенсен виступала у Віденському Бургтеатері, у прем'єрі п'єси Ельфріде Єлінек "Бамбіленд" під керівництвом Шлінгензифа. У сезоні 2007–2008 вона допомагала в австро-німецькому телевізійному документальному фільмі "Пан Карл – людина для людей", режисером якого був Курт Майєр.
У 2016 році вона все ще з'являлася на телебаченні, виступаючи у довготривалому серіалі "Таторт".
Карстенсен отримала багато нагород за свою кар'єру. Серед них були німецькі кінонагороди (золото) 1973 року за акторську роботу у фільмі "Гіркі сльози Петри фон Кант" та Баварська кінонагорода 2002 року за акторську роботу у фільмі "Танець зі шрапнеллю". У 1972 році її обрали найкращою акторкою року за версією Спілки німецьких кінокритиків. У 2019 році їй було присуджено премію Гьотца-Горге за її творчий внесок у житті.