Бернардо Бертолуччі
Оригінальне ім'я: Bernardo Bertolucci
Професія:
- writer
- director
- producer
- actor
- editor
Дата народження: 16.03.1941
Місце народження: Парма, Емілія-Романья, Італія
Біографія: Бернардо Бертолуччі (/ˌbɜːrtəˈluːtʃi/ BUR-tə-LOO-chee; італійською: [berˈnardo bertoˈluttʃi]; 16 березня 1941 – 26 листопада 2018) — італійський кінорежисер і сценарист з кар'єрою, що тривала 50 років. Вважається одним із найвидатніших режисерів в історії кінематографа, роботи Бертолуччі здобули міжнародне визнання. З фільмом «Останній імператор» (1987) він став першим італійським режисером, який отримав премію «Оскар» за найкращу режисуру, а також отримав багато інших нагород, серед яких премія BAFTA, «Сезар», два «Золотих глобуси», «Золотий лев» за життєві досягнення та почесну «Золоту пальмову гілку».
Учень П'єра Паоло Пазоліні, Бертолуччі дебютував як режисер у віці 22 років. Його другий фільм «Перед революцією» (1964) отримав схвальні міжнародні відгуки й згодом отримав статус класики, його назвали «шедевром італійського кіно» на Film4. Його фільм 1970 року «Конформист», екранізація роману Альберто Моравія, вважається класикою світового кінематографа, а також був номінований на «Оскар» за найкращий адаптований сценарій та претендував на «Золотого ведмедя» Берлінського кінофестивалю. Його еротична драма 1972 року «Останнє танго в Парижі» була спірною через сцену зґвалтування та пізніші коментарі акторки Марії Шнайдер про її ставлення на знімальному майданчику. Пізніші фільми Бертолуччі, такі як історична епопея «1900» (1976), сімейна драма «Ла Луна» (1979) та темна комедія «Трагедія кумедного чоловіка» (1981), також були суперечливими, але визнаними.
Фільм 1987 року «Останній імператор», біографічна стрічка про китайського монарха Пуї, був успішним у критиці та комерційно, отримав схвальні відгуки й виграв на 60-й церемонії вручення «Оскарів» (зокрема за найкращий фільм і режисуру). Це стало початком того, що згодом назвали його «Орієнтальною трилогією» — трьох фільмів, включно з екранізацією роману «Захист неба» і буддійською епопеєю «Маленький Будда», музичний супровід до яких написав Рюічі Сакамото. Фільм 1996 року «Викрадаючи красу» приніс йому другу з двох номінацій на «Золоту пальмову гілку». Він продовжував знімати й у XXI столітті, випустивши останній фільм «Я і ти» у 2012 році.
Фільми Бертолуччі часто розглядають теми політики, сексуальності, історії, класового конфлікту та суспільних табу, а його стиль вплинув на кількох режисерів. Декілька його стрічок увійшли до списків найкращих фільмів усіх часів. Критики відзначали, що особливістю Бертолуччі є майстерне поєднання «візуального багатства та візуальної свободи».
Учень П'єра Паоло Пазоліні, Бертолуччі дебютував як режисер у віці 22 років. Його другий фільм «Перед революцією» (1964) отримав схвальні міжнародні відгуки й згодом отримав статус класики, його назвали «шедевром італійського кіно» на Film4. Його фільм 1970 року «Конформист», екранізація роману Альберто Моравія, вважається класикою світового кінематографа, а також був номінований на «Оскар» за найкращий адаптований сценарій та претендував на «Золотого ведмедя» Берлінського кінофестивалю. Його еротична драма 1972 року «Останнє танго в Парижі» була спірною через сцену зґвалтування та пізніші коментарі акторки Марії Шнайдер про її ставлення на знімальному майданчику. Пізніші фільми Бертолуччі, такі як історична епопея «1900» (1976), сімейна драма «Ла Луна» (1979) та темна комедія «Трагедія кумедного чоловіка» (1981), також були суперечливими, але визнаними.
Фільм 1987 року «Останній імператор», біографічна стрічка про китайського монарха Пуї, був успішним у критиці та комерційно, отримав схвальні відгуки й виграв на 60-й церемонії вручення «Оскарів» (зокрема за найкращий фільм і режисуру). Це стало початком того, що згодом назвали його «Орієнтальною трилогією» — трьох фільмів, включно з екранізацією роману «Захист неба» і буддійською епопеєю «Маленький Будда», музичний супровід до яких написав Рюічі Сакамото. Фільм 1996 року «Викрадаючи красу» приніс йому другу з двох номінацій на «Золоту пальмову гілку». Він продовжував знімати й у XXI столітті, випустивши останній фільм «Я і ти» у 2012 році.
Фільми Бертолуччі часто розглядають теми політики, сексуальності, історії, класового конфлікту та суспільних табу, а його стиль вплинув на кількох режисерів. Декілька його стрічок увійшли до списків найкращих фільмів усіх часів. Критики відзначали, що особливістю Бертолуччі є майстерне поєднання «візуального багатства та візуальної свободи».