Джейн Фонда

Біографія: Джейн Сеймур Фонда (народилася 21 грудня 1937 року) — американська акторка, активістка та колишня модель. Вона є лауреаткою численних нагород, серед яких два премії «Оскар», дві премії Британської академії кіно і телевізійних мистецтв, сім премій «Золотий глобус», премія «Еммі» за основний прайм-тайм, почесна нагорода Американського інституту кіно, почесний Золотий лев, почесна «Золота пальмова гілка» та нагорода ім. Сесила Б. ДеМілля.

Народившись у сім'ї француженки-соціалітки Френсіс Форд Сеймур та актора Генрі Фонди, Джейн дебютувала на сцені у 1960 році в бродвейській п'єсі "Було маленьке дівча", за яку отримала номінацію на премію «Тоні» у категорії «Найкраща актриса другого плану в п'єсі». У тому ж році вона дебютувала на екрані в романтичній комедії "Висока історія". У 1960-х роках вона здобула популярність завдяки комедіям "Перехідний період" (1962), "Неділя в Нью-Йорку" (1963), "Кет Болу" (1965), "Босоніж у парку" (1967) та "Барбарелла" (1968). Першим її чоловіком був режисер "Барбарелли" Роджер Вадім.

Семикратна номінантка на премію «Оскар», вона вперше була номінована за фільм "Вбивають же коней, чи не так?" (1969), а у 1970-х двічі отримала премію «Оскар» за найкращу жіночу роль — за фільми "Клют" (1971) та "Повертаючись додому" (1978). Інші її номінації були за ролі у стрічках "Джулія" (1977), "Хромований синдром" (1979), "Золотий ставок" (1981) та "Наступного ранку" (1986). Успіхи у фільмах "Розваги з Діком і Джейн" (1977), "Каліфорнійський гурт" (1978), "Електричний вершник" (1979) і "З дев'ятої до п'ятої" (1980) підтримували її популярність і касовий успіх, а за роль у телевізійному фільмі "Лялькарка" (1984) вона отримала премію «Еммі».

У 1982 році вона випустила своє перше відео з вправами "Тренування Джейн Фонди", яке стало найпродаванішим VHS-відео XX століття. Це було першим із 22-ти відео, які вона записала за наступні 13 років із загальним тиражем понад 17 мільйонів примірників. Після розлучення з другим чоловіком, Томом Хейденом, вона одружилася в 1991 році з мільярдером-медіамагнатом Тедом Тернером та завершила кар'єру акторки після низки комерційно невдалих фільмів, останнім з яких був "Стенлі і Айріс" (1990). Вона розлучилася з Тернером у 2001 році і повернулася на екрани з успішним фільмом "Свекруха-монстр" (2005). Хоча у 2000-х роках вона знялася лише у фільмі "Джорджія Рул" (2007), у першій половині 2010-х вона повністю відродила свою кар'єру. Серед наступних фільмів — "Дворецький" (2013), "Ось де я тебе залишаю" (2014), "Молодь" (2015), "Наші душі вночі" (2017) і "Книжковий клуб" (2018).

У 2009 році вона повернулася на Бродвей після 49-річної перерви, зігравши у виставі "33 варіації", за яку отримала номінацію на премію «Тоні» за найкращу жіночу роль в п'єсі. Її важлива роль у драматичному серіалі HBO "Новини" (2012–2014) принесла їй дві номінації на премію «Еммі». Між 2009 та 2012 роками вона випустила ще п'ять відео з вправами. Наразі Фонда знімається в комедійному серіалі Netflix "Грейс і Френкі" у ролі Грейс Гансон, який вийшов у 2015 році і приніс їй номінації на премію «Еммі» та три премії Гільдії акторів кіно і телебачення.