Катрін Муше
Оригінальне ім'я: Catherine Mouchet
Професія:
- actor
Дата народження: 21.08.1959
Місце народження: Нёйї-сюр-Сен, От-де-Сен, Франція
Біографія: Катрін Муше (народилась 21 серпня 1959 року) — французька акторка.
Вона навчалась у Паризькій консерваторії, відвідуючи курси Жака Лассаля та Клода Режі. Її роль у фільмі «Тереза», режисером якого був Ален Кавальє, принесла їй премію «Сезар» як найперспективнішій акторці 1987 року.
Після визнання за роль у «Терезі» вона знялась у фільмі Клода Горетта «Якби сонце не повернулося» 1987 року, а потім деякий час присвятила театру. Вона з'являлась у постановках за творами Луїджі Піранделло («Одягнути голих») та Альфреда де Мюссе («Капризи Маріанни»), серед інших, а також у 1992 році разом із Клодом Гійонне поставила виставу «Маленька пані». Вона повернулася на екран у фільмі Жана-П'єра Мокі «Добрий вечір» 1993 року та у короткометражці Луї і Ксав'є Башелота «Рослина». На телебаченні вона з'явилась у сазі «Джална», режисером якої був Філіп Монньє на основі книг Мазо де ла Рош, а також у «Білий у окулярах», режисер Едуар Ньєрман, за романом Жоржа Сіменона. Потім вона здобувала ступінь з філософії.
Вона повернулась на екран та зіграла другорядні ролі у двох фільмах Олів'є Ассаяса — «Кінець серпня — початок вересня» та «Сентиментальні долі». Вона знялась у фільмі П'єра Жоліве «Мій маленький бізнес», за який отримала номінацію на премію «Сезар» за найкращу другорядну жіночу роль, а також у фільмі Філіппа Ареля 1999 року «Розширення сфери боротьби», екранізації суперечливого дебютного роману Мішеля Уельбека «Що завгодно», де вона зіграла психоаналітика. Вона зіграла повію у фільмі Патріса Леконта «Вулиця насолод». Вона продовжує з'являтися в різноманітних ролях як у авторських фільмах, так і в популярних комедіях, як у режисерів-дебютантів, так і у визнаних майстрів.
У жовтні 2008 року Муше виступила на Національному театрі Страсбурга в п’єсі Жана Маньяна «і все ж ця тиша не може бути порожньою», що, як і «Покоївки» Жана Жене, базується на вбивствах сестер Папан 1933 року.
Вона навчалась у Паризькій консерваторії, відвідуючи курси Жака Лассаля та Клода Режі. Її роль у фільмі «Тереза», режисером якого був Ален Кавальє, принесла їй премію «Сезар» як найперспективнішій акторці 1987 року.
Після визнання за роль у «Терезі» вона знялась у фільмі Клода Горетта «Якби сонце не повернулося» 1987 року, а потім деякий час присвятила театру. Вона з'являлась у постановках за творами Луїджі Піранделло («Одягнути голих») та Альфреда де Мюссе («Капризи Маріанни»), серед інших, а також у 1992 році разом із Клодом Гійонне поставила виставу «Маленька пані». Вона повернулася на екран у фільмі Жана-П'єра Мокі «Добрий вечір» 1993 року та у короткометражці Луї і Ксав'є Башелота «Рослина». На телебаченні вона з'явилась у сазі «Джална», режисером якої був Філіп Монньє на основі книг Мазо де ла Рош, а також у «Білий у окулярах», режисер Едуар Ньєрман, за романом Жоржа Сіменона. Потім вона здобувала ступінь з філософії.
Вона повернулась на екран та зіграла другорядні ролі у двох фільмах Олів'є Ассаяса — «Кінець серпня — початок вересня» та «Сентиментальні долі». Вона знялась у фільмі П'єра Жоліве «Мій маленький бізнес», за який отримала номінацію на премію «Сезар» за найкращу другорядну жіночу роль, а також у фільмі Філіппа Ареля 1999 року «Розширення сфери боротьби», екранізації суперечливого дебютного роману Мішеля Уельбека «Що завгодно», де вона зіграла психоаналітика. Вона зіграла повію у фільмі Патріса Леконта «Вулиця насолод». Вона продовжує з'являтися в різноманітних ролях як у авторських фільмах, так і в популярних комедіях, як у режисерів-дебютантів, так і у визнаних майстрів.
У жовтні 2008 року Муше виступила на Національному театрі Страсбурга в п’єсі Жана Маньяна «і все ж ця тиша не може бути порожньою», що, як і «Покоївки» Жана Жене, базується на вбивствах сестер Папан 1933 року.