Анн Фонтен
Оригінальне ім'я: Anne Fontaine
Професія:
- writer
- actor
- director
Дата народження: 15.07.1959
Місце народження: Люксембург, Люксембург
Біографія: Енн Фонтен (народилася в Люксембурзі, 1959) — кінорежисер і сценаристка, раніше була актрисою. Вона живе і працює у Франції.
Народилася як Фонтен Сібертен-Блан, сестра актора Жан-Кретьєна Сібертен-Блана, у дитинстві переїхала до Лісабона, де її батько, Антуан Сібертен-Блан, був професором музики та органістом у кафедральному соборі. В підлітковому віці переїхала до Парижа і займалась танцями у Джозефа Руссільо, одночасно продовжуючи академічну освіту, включно з філософією. Її чоловік — Філіпп Каркассон, кінопродюсер, вони мають прийомного сина, який народився у В'єтнамі.
Поки ще займалась танцями, її запросив Роберт Осен на роль Есмеральди в театральній постановці «Горбань з Нотр-Даму» 1980 року, після чого вона почала використовувати ім'я Енн Фонтен. Продовжувала акторську кар'єру, відома ролями в комедіях «Якщо вам подобається моє рило...» (1981) та «Професори» (1985). Можливість стати асистенткою режисера отримала під час сценічної версії роману Семена Селін «Подорож до кінця ночі» 1986 року в театрі Рено-Барро.
Перший сольний режисерський проект Фонтен — «Закінчуються, як правило, погано історії кохання» (1993) — виграв премію Жан Віго. У 1995 році вона працювала з братом над комедією «Огюстен». Через два роки написала і зняла успішний фільм «Хімчистка» (1997), який отримав нагороду за найкращий сценарій на Венеційському кінофестивалі і зазвичай вважається визначальним на шляху Фонтен до статусу «важливої постаті сучасного французького кіно».
У 1999 році персонаж Огюстен (Жан-Кретьєн Сібертен-Блан) повернувся в кінофільмі Фонтен «Огюстен, король кунг-фу». У 2001 році вийшов фільм «Як я вбив свого батька», а в 2003 — «Наталі». Фільм 2005 року «У його руках» часто називають трилером; сама Фонтен визначила його як «інтимний трилер». Третій фільм про Огюстена, «Нова удача» (також відомий як «Ох ла-ла»), вийшов 2006 року. Потім з'явились «Дівчина з Монако» (2008) та біографічний фільм про Коко Шанель «Коко до Шанель» (2009).
Творчість Фонтен важко віднести до певного жанру, хоча часто її називають психологічною драмою. В одному з інтерв'ю вона сказала: «Я намагаюся працювати з «сліпою плямою» своїх персонажів, в певному фройдівському сенсі: запитую, „Які речі про себе вони не усвідомлюють?“. Мене захоплює іронія долі, коли щось виходить з-під контролю. У всіх моїх історіях є елемент жорстокості».
Народилася як Фонтен Сібертен-Блан, сестра актора Жан-Кретьєна Сібертен-Блана, у дитинстві переїхала до Лісабона, де її батько, Антуан Сібертен-Блан, був професором музики та органістом у кафедральному соборі. В підлітковому віці переїхала до Парижа і займалась танцями у Джозефа Руссільо, одночасно продовжуючи академічну освіту, включно з філософією. Її чоловік — Філіпп Каркассон, кінопродюсер, вони мають прийомного сина, який народився у В'єтнамі.
Поки ще займалась танцями, її запросив Роберт Осен на роль Есмеральди в театральній постановці «Горбань з Нотр-Даму» 1980 року, після чого вона почала використовувати ім'я Енн Фонтен. Продовжувала акторську кар'єру, відома ролями в комедіях «Якщо вам подобається моє рило...» (1981) та «Професори» (1985). Можливість стати асистенткою режисера отримала під час сценічної версії роману Семена Селін «Подорож до кінця ночі» 1986 року в театрі Рено-Барро.
Перший сольний режисерський проект Фонтен — «Закінчуються, як правило, погано історії кохання» (1993) — виграв премію Жан Віго. У 1995 році вона працювала з братом над комедією «Огюстен». Через два роки написала і зняла успішний фільм «Хімчистка» (1997), який отримав нагороду за найкращий сценарій на Венеційському кінофестивалі і зазвичай вважається визначальним на шляху Фонтен до статусу «важливої постаті сучасного французького кіно».
У 1999 році персонаж Огюстен (Жан-Кретьєн Сібертен-Блан) повернувся в кінофільмі Фонтен «Огюстен, король кунг-фу». У 2001 році вийшов фільм «Як я вбив свого батька», а в 2003 — «Наталі». Фільм 2005 року «У його руках» часто називають трилером; сама Фонтен визначила його як «інтимний трилер». Третій фільм про Огюстена, «Нова удача» (також відомий як «Ох ла-ла»), вийшов 2006 року. Потім з'явились «Дівчина з Монако» (2008) та біографічний фільм про Коко Шанель «Коко до Шанель» (2009).
Творчість Фонтен важко віднести до певного жанру, хоча часто її називають психологічною драмою. В одному з інтерв'ю вона сказала: «Я намагаюся працювати з «сліпою плямою» своїх персонажів, в певному фройдівському сенсі: запитую, „Які речі про себе вони не усвідомлюють?“. Мене захоплює іронія долі, коли щось виходить з-під контролю. У всіх моїх історіях є елемент жорстокості».