Марко Беллокйо
Оригінальне ім'я: Marco Bellocchio
Професія:
- writer
- actor
- director
- producer
- editor
Дата народження: 09.11.1939
Місце народження: Боббіо, П’яченца, Італія
Біографія: Марко Беллоккіо (італ. Marco Bellocchio; народився 9 листопада 1939 року в Боббіо) — італійський кінорежисер, сценарист і актор.
Народився в Боббіо, поблизу П'яченци. Марко Беллоккіо отримав суворе католицьке виховання: його батько був адвокатом, а мати — вчителькою. Спочатку він почав вивчати філософію в Мілані, але потім вирішив вступити до кіношколи. У 1965 році він зняв свій перший фільм «Кулаки в кишені» (італ. I pugni in tasca), фінансований членами родини та знятий на сімейній власності. Фільм отримав Срібну шаль на Фестивалі кіно у Локарно 1965 року.
Серед фільмів Беллоккіо — «Китай близько» (1967), «Дай монстру перший шпальт» (італ. Sbatti il mostro in prima pagina, 1972), «Ім’я Отця» (італ. Nel Nome del Padre, 1972) — сатира на католицький пансіон, що має спільні риси з фільмом Ліндсі Андерсона «Якщо...», «Марш Перемоги» (1976), «Стрибок у темряву» (1980), «Генріх IV» (1984), «Диявол у плоті» (1986) і «Посмішка моєї матері» (2002). Останній розповідає історію багатого італійського художника, «типового марксиста-атеїста», який раптово дізнається, що Ватикан пропонує канонізувати його ненависну матір.
У 1991 році він отримав Срібного ведмедя — Спеціальну премію журі на 41-му Берлінському міжнародному кінофестивалі за фільм «Засудження». У 1995 році режисер зняв документальний фільм про Червоні бригади та викрадення і вбивство Альдо Моро під назвою «Збиті мрії». У 2003 році він зняв художній фільм на ту ж тему — «Доброго ранку, ніч». У 2006 році його фільм «Режисер весілля» брав участь у секції Un Certain Regard Каннського кінофестивалю. У 1999 році йому присуджено Почесну премію за внесок у кіно на 21-му Московському міжнародному кінофестивалі.
У 2009 році він режисував фільм «Перемогти», який брав участь у головному конкурсі Каннського кінофестивалю. Закінчив експериментальний фільм «Ніколи сестри», знятий протягом десяти років за участю студентів шести різних майстерень, які грали себе. У вересні 2011 року йому вручено Золотого лева за внесок у кіномистецтво на 68-му Венеційському міжнародному кінофестивалі. Його фільм 2012 року «Спляча краса» був відібраний до участі в конкурсі Золотого лева на 69-му Венеційському кінофестивалі.
6 вересня 2012 року Беллоккіо засудив втручання Католицької церкви в політику після прем’єри свого суперечливого фільму про гучну справу евтаназії. Фільм порушує тему евтаназії і проблеми законодавства щодо кінця життя в Італії, країні, в межах якої знаходиться Ватикан. Тематика натхненна справою Елуани Енгларо. Після рішення журі Венеційського кінофестивалю, яке виключило фільм із номінації на Золотого лева, Беллоккіо висловив гостру критику на адресу президента фестивалю Майкла Мана.
Народився в Боббіо, поблизу П'яченци. Марко Беллоккіо отримав суворе католицьке виховання: його батько був адвокатом, а мати — вчителькою. Спочатку він почав вивчати філософію в Мілані, але потім вирішив вступити до кіношколи. У 1965 році він зняв свій перший фільм «Кулаки в кишені» (італ. I pugni in tasca), фінансований членами родини та знятий на сімейній власності. Фільм отримав Срібну шаль на Фестивалі кіно у Локарно 1965 року.
Серед фільмів Беллоккіо — «Китай близько» (1967), «Дай монстру перший шпальт» (італ. Sbatti il mostro in prima pagina, 1972), «Ім’я Отця» (італ. Nel Nome del Padre, 1972) — сатира на католицький пансіон, що має спільні риси з фільмом Ліндсі Андерсона «Якщо...», «Марш Перемоги» (1976), «Стрибок у темряву» (1980), «Генріх IV» (1984), «Диявол у плоті» (1986) і «Посмішка моєї матері» (2002). Останній розповідає історію багатого італійського художника, «типового марксиста-атеїста», який раптово дізнається, що Ватикан пропонує канонізувати його ненависну матір.
У 1991 році він отримав Срібного ведмедя — Спеціальну премію журі на 41-му Берлінському міжнародному кінофестивалі за фільм «Засудження». У 1995 році режисер зняв документальний фільм про Червоні бригади та викрадення і вбивство Альдо Моро під назвою «Збиті мрії». У 2003 році він зняв художній фільм на ту ж тему — «Доброго ранку, ніч». У 2006 році його фільм «Режисер весілля» брав участь у секції Un Certain Regard Каннського кінофестивалю. У 1999 році йому присуджено Почесну премію за внесок у кіно на 21-му Московському міжнародному кінофестивалі.
У 2009 році він режисував фільм «Перемогти», який брав участь у головному конкурсі Каннського кінофестивалю. Закінчив експериментальний фільм «Ніколи сестри», знятий протягом десяти років за участю студентів шести різних майстерень, які грали себе. У вересні 2011 року йому вручено Золотого лева за внесок у кіномистецтво на 68-му Венеційському міжнародному кінофестивалі. Його фільм 2012 року «Спляча краса» був відібраний до участі в конкурсі Золотого лева на 69-му Венеційському кінофестивалі.
6 вересня 2012 року Беллоккіо засудив втручання Католицької церкви в політику після прем’єри свого суперечливого фільму про гучну справу евтаназії. Фільм порушує тему евтаназії і проблеми законодавства щодо кінця життя в Італії, країні, в межах якої знаходиться Ватикан. Тематика натхненна справою Елуани Енгларо. Після рішення журі Венеційського кінофестивалю, яке виключило фільм із номінації на Золотого лева, Беллоккіо висловив гостру критику на адресу президента фестивалю Майкла Мана.