Вітторіо Тавіані
Оригінальне ім'я: Vittorio Taviani
Професія:
- writer
- director
- producer
Дата народження: 20.09.1929
Місце народження: Сан-Мініато, Піза
Біографія: Паоло Тавіані (народився 8 листопада 1931 року) та Вітторіо Тавіані (20 вересня 1929 – 15 квітня 2018), разом відомі як брати Тавіані, були італійськими кінорежисерами та сценаристами, які співпрацювали над кінопроєктами.
На Каннському кінофестивалі брати Тавіані отримали Золоту пальмову гілку та премію FIPRESCI за фільм "Padre Padrone" у 1977 році, а також Гран-прі журі за "La notte di San Lorenzo" ("Ніч падаючих зірок", 1982). У 2012 році вони отримали Золотого ведмедя на Берлінському міжнародному кінофестивалі за фільм "Caesar Must Die".
Вітторіо Тавіані помер 15 квітня 2018 року у віці 88 років. Обидва народилися в Сан-Мініато, Тоскана, Італія. Брати Тавіані почали свою кар'єру як журналісти. У 1960 році вони увійшли у світ кіно, знявши разом із Йорісом Івенсом документальний фільм "L'Italia non è un paese povero" ("Італія не бідна країна"). Пізніше вони зняли дві стрічки з Валентино Орсіні: "Un uomo da bruciare" ("Людина, щоб її спалити", 1962) та "I fuorilegge del matrimonio" ("Вигнанці шлюбу", 1963).
Їхній перший автономний фільм був "I sovversivi" ("Підпільники", 1967), у якому вони передбачили події 1968 року. З актором Джан Марією Волнтє вони привернули увагу фільмом "Sotto il segno dello scorpione" ("Під знаком скорпіона", 1969), у якому відчутні впливи Брехта, Пазоліні та Ґодарда.
У 1971 році вони брали участь у медійній кампанії проти комісара поліції Мілана Луїджі Калабрезі, опублікованій у журналі L'espresso.
Революційна тематика присутня у "San Michele aveva un gallo" (1971), екранізації роману Толстого "Божественне і людське", стрічці, високо оціненій критиками, та у фільмі "Allonsanfan" (1974), у якому Марчелло Мастроянні зіграв колишнього революціонера, який відбув довгий термін ув'язнення та тепер бачить свою ідеалістичну молодість у більш реалістичному світлі, але все ж таки заплутується в новій спробі, у яку вже не вірить.
Наступний фільм братів Тавіані "Padre Padrone" (1977), який отримав Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі, за романом Гавіно Ледда, розповідає про боротьбу сардинського пастуха проти жорстоких правил його патріархального суспільства. У "Il prato" (1979) відчуваються нереалістичні відлуння, тоді як "La notte di San Lorenzo" ("Ніч падаючих зірок", 1982) оповідає у казковому тоні про маловідомі події у Тоскані напередодні кінця Другої світової війни, побачені очима селян. Цей фільм отримав Спеціальну премію журі в Каннах.
"Kaos" (1984), ще одна літературна адаптація, є зворушливою красивою та поетичною стрічкою, знятою як кіноепізоди за оповіданнями Луїджі Піранделло.
У "Il sole anche di notte" (1990) брати Тавіані перенесли в 18 століття Неаполь, екранізуючи сюжет з твору Толстого "Отець Сергій".
Відтоді натхнення братів Тавіані дещо слабшало. Успіхи на кшталт "Le affinità elettive" (1996, за Гете) і спроба привернути міжнародну аудиторію з фільмом "Good morning Babilonia" (1987), про піонерів історії кінематографа, чергуються з менш вдалими стрічками як-от "Fiorile" (1993) та "Tu ridi" (1996), натхненними персонажами та оповіданнями Піранделло.
На Каннському кінофестивалі брати Тавіані отримали Золоту пальмову гілку та премію FIPRESCI за фільм "Padre Padrone" у 1977 році, а також Гран-прі журі за "La notte di San Lorenzo" ("Ніч падаючих зірок", 1982). У 2012 році вони отримали Золотого ведмедя на Берлінському міжнародному кінофестивалі за фільм "Caesar Must Die".
Вітторіо Тавіані помер 15 квітня 2018 року у віці 88 років. Обидва народилися в Сан-Мініато, Тоскана, Італія. Брати Тавіані почали свою кар'єру як журналісти. У 1960 році вони увійшли у світ кіно, знявши разом із Йорісом Івенсом документальний фільм "L'Italia non è un paese povero" ("Італія не бідна країна"). Пізніше вони зняли дві стрічки з Валентино Орсіні: "Un uomo da bruciare" ("Людина, щоб її спалити", 1962) та "I fuorilegge del matrimonio" ("Вигнанці шлюбу", 1963).
Їхній перший автономний фільм був "I sovversivi" ("Підпільники", 1967), у якому вони передбачили події 1968 року. З актором Джан Марією Волнтє вони привернули увагу фільмом "Sotto il segno dello scorpione" ("Під знаком скорпіона", 1969), у якому відчутні впливи Брехта, Пазоліні та Ґодарда.
У 1971 році вони брали участь у медійній кампанії проти комісара поліції Мілана Луїджі Калабрезі, опублікованій у журналі L'espresso.
Революційна тематика присутня у "San Michele aveva un gallo" (1971), екранізації роману Толстого "Божественне і людське", стрічці, високо оціненій критиками, та у фільмі "Allonsanfan" (1974), у якому Марчелло Мастроянні зіграв колишнього революціонера, який відбув довгий термін ув'язнення та тепер бачить свою ідеалістичну молодість у більш реалістичному світлі, але все ж таки заплутується в новій спробі, у яку вже не вірить.
Наступний фільм братів Тавіані "Padre Padrone" (1977), який отримав Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі, за романом Гавіно Ледда, розповідає про боротьбу сардинського пастуха проти жорстоких правил його патріархального суспільства. У "Il prato" (1979) відчуваються нереалістичні відлуння, тоді як "La notte di San Lorenzo" ("Ніч падаючих зірок", 1982) оповідає у казковому тоні про маловідомі події у Тоскані напередодні кінця Другої світової війни, побачені очима селян. Цей фільм отримав Спеціальну премію журі в Каннах.
"Kaos" (1984), ще одна літературна адаптація, є зворушливою красивою та поетичною стрічкою, знятою як кіноепізоди за оповіданнями Луїджі Піранделло.
У "Il sole anche di notte" (1990) брати Тавіані перенесли в 18 століття Неаполь, екранізуючи сюжет з твору Толстого "Отець Сергій".
Відтоді натхнення братів Тавіані дещо слабшало. Успіхи на кшталт "Le affinità elettive" (1996, за Гете) і спроба привернути міжнародну аудиторію з фільмом "Good morning Babilonia" (1987), про піонерів історії кінематографа, чергуються з менш вдалими стрічками як-от "Fiorile" (1993) та "Tu ridi" (1996), натхненними персонажами та оповіданнями Піранделло.