Паоло Тавіані
Оригінальне ім'я: Paolo Taviani
Професія:
- writer
- actor
- director
- producer
Дата народження: 08.11.1931
Місце народження: Сан-Мініато, Тоскана, Італія
Біографія: Паоло Тавіані (8 листопада 1931 – 29 лютого 2024) та Вітторіо Тавіані (20 вересня 1929 – 15 квітня 2018), відомі разом як брати Тавіані, були італійськими кінорежисерами та сценаристами, які працювали у співавторстві над кінопроєктами.
На Каннському кінофестивалі брати Тавіані отримали Золоту пальмову гілку та приз FIPRESCI за фільм "Padre Padrone" у 1977 році, а також Великий приз журі за "La notte di San Lorenzo" (Ніч падаючих зірок, 1982). У 2012 році вони здобули Золотого ведмедя на Берлінському міжнародному кінофестивалі фільмом "Caesar Must Die".
Вітторіо Тавіані помер 15 квітня 2018 року у віці 88 років. Обидва народилися в Сан-Мініато, Тоскана, Італія. Брати Тавіані розпочали кар'єру як журналісти. У 1960 році вони прийшли у світ кіно, спільно з Йорісом Івенсом знявши документальний фільм "L'Italia non è un paese povero" (Італія не є бідною країною). Вони також працювали над двома стрічками разом з Валентино Орсіні: "Un uomo da bruciare" (Людина, яку слід спалити, 1962) та "I fuorilegge del matrimonio" (Позашлюбні злочинці, 1963).
Їхнім першим самостійним кінофільмом став "I sovversivi" (Підпільники, 1967), де вони передбачили події 1968 року. Спільно з актором Джаном Марією Волонте вони привернули увагу фільмом "Sotto il segno dello scorpione" (Під знаком скорпіона, 1969), в якому можна побачити відлуння Бертольда Брехта, Пазоліні та Годара.
У 1971 році брати підтримали медіакампанію проти комісара поліції Мілана Луїджі Калабрезі, опубліковану у журналі "L'espresso".
Революційна тематика присутня також у фільмах "San Michele aveva un gallo" (1971), екранізації роману Толстого "Божественне та людське", який високо оцінили критики, і в "Allonsanfan" (1974), в якому Марчелло Мастроянні зіграв колишнього революціонера, який відсидів довгий термін у в'язниці і тепер дивиться на свою ідеалістичну молодість більш реалістично, однак потрапляє в нову спробу, у яку вже не вірить.
Наступний їхній фільм "Padre Padrone" (1977), який отримав Золоту пальмову гілку у Каннах, базується на романі Гавіно Ледда і розповідає про боротьбу сардинського пастуха проти жорстоких правил його патріархального суспільства. У "Il prato" (1979) відчуваються нереалістичні відлуння, тоді як "La notte di San Lorenzo" (Ніч падаючих зірок, 1982) оповідає в казковому тоні про маргінальну подію напередодні закінчення Другої світової війни в Тоскані, з погляду кількох жителів села. Цей фільм отримав Спеціальну відзнаку журі в Каннах.
"Kaos" (1984) — ще одна літературна адаптація — є зворушливою, поетичною картиною в епізодах, заснованою на оповіданнях Луїджі Піранделло з циклу "Казки на рік". У "Il sole anche di notte" (1990) брати Тавіані перенесли у 18 століття історію з твору Толстого "Отець Сергій" у неаполітанські реалії.
Відтоді натхнення братів Тавіані почало слабшати. Успіхи, як-от "Le affinità elettive" (1996, за Гете) та спроба завоювати міжнародну аудиторію фільмом "Good morning Babilonia" (1987), про піонерів кіномистецтва, чергуються з менш вдалими стрічками, такими як "Fiorile" (1993) та "Tu ridi" (1996), натхнених персонажами та оповіданнями Піранделло.
На Каннському кінофестивалі брати Тавіані отримали Золоту пальмову гілку та приз FIPRESCI за фільм "Padre Padrone" у 1977 році, а також Великий приз журі за "La notte di San Lorenzo" (Ніч падаючих зірок, 1982). У 2012 році вони здобули Золотого ведмедя на Берлінському міжнародному кінофестивалі фільмом "Caesar Must Die".
Вітторіо Тавіані помер 15 квітня 2018 року у віці 88 років. Обидва народилися в Сан-Мініато, Тоскана, Італія. Брати Тавіані розпочали кар'єру як журналісти. У 1960 році вони прийшли у світ кіно, спільно з Йорісом Івенсом знявши документальний фільм "L'Italia non è un paese povero" (Італія не є бідною країною). Вони також працювали над двома стрічками разом з Валентино Орсіні: "Un uomo da bruciare" (Людина, яку слід спалити, 1962) та "I fuorilegge del matrimonio" (Позашлюбні злочинці, 1963).
Їхнім першим самостійним кінофільмом став "I sovversivi" (Підпільники, 1967), де вони передбачили події 1968 року. Спільно з актором Джаном Марією Волонте вони привернули увагу фільмом "Sotto il segno dello scorpione" (Під знаком скорпіона, 1969), в якому можна побачити відлуння Бертольда Брехта, Пазоліні та Годара.
У 1971 році брати підтримали медіакампанію проти комісара поліції Мілана Луїджі Калабрезі, опубліковану у журналі "L'espresso".
Революційна тематика присутня також у фільмах "San Michele aveva un gallo" (1971), екранізації роману Толстого "Божественне та людське", який високо оцінили критики, і в "Allonsanfan" (1974), в якому Марчелло Мастроянні зіграв колишнього революціонера, який відсидів довгий термін у в'язниці і тепер дивиться на свою ідеалістичну молодість більш реалістично, однак потрапляє в нову спробу, у яку вже не вірить.
Наступний їхній фільм "Padre Padrone" (1977), який отримав Золоту пальмову гілку у Каннах, базується на романі Гавіно Ледда і розповідає про боротьбу сардинського пастуха проти жорстоких правил його патріархального суспільства. У "Il prato" (1979) відчуваються нереалістичні відлуння, тоді як "La notte di San Lorenzo" (Ніч падаючих зірок, 1982) оповідає в казковому тоні про маргінальну подію напередодні закінчення Другої світової війни в Тоскані, з погляду кількох жителів села. Цей фільм отримав Спеціальну відзнаку журі в Каннах.
"Kaos" (1984) — ще одна літературна адаптація — є зворушливою, поетичною картиною в епізодах, заснованою на оповіданнях Луїджі Піранделло з циклу "Казки на рік". У "Il sole anche di notte" (1990) брати Тавіані перенесли у 18 століття історію з твору Толстого "Отець Сергій" у неаполітанські реалії.
Відтоді натхнення братів Тавіані почало слабшати. Успіхи, як-от "Le affinità elettive" (1996, за Гете) та спроба завоювати міжнародну аудиторію фільмом "Good morning Babilonia" (1987), про піонерів кіномистецтва, чергуються з менш вдалими стрічками, такими як "Fiorile" (1993) та "Tu ridi" (1996), натхнених персонажами та оповіданнями Піранделло.