Роберт Олдріч

Біографія: Роберт Олдріч (9 серпня 1918 – 5 грудня 1983) був американським кінорежисером, відомим завдяки фільмам «Поцілуй мене смертельно» (1955), «Великий ніж» (1955), «Що сталося з Бебі Джейн?» (1962) та «Грязна дюжина» (1967).

Народився в Кренстоні, Род-Айленд, у родині Лори Лоусон та видавця газети Едварда Бьорджа Олдріча. Він був онуком сенатора США Нельсона В. Олдріча та двоюрідним братом Нельсона Рокфеллера. Вивчав економіку в Університеті Вірджинії. У 1941 році він покинув навчання заради роботи в RKO Radio Pictures з зарплатою $50 на тиждень. Унаслідок цього його сім'я від нього відмовилась, і він втратив потенційну частку у Chase Bank, яку міг успадкувати. Кажуть, що "жоден американський кінорежисер не народився таким багатим, як Олдріч – і водночас так повністю відрізаним від родинного капіталу".

Він швидко піднявся кар'єрними сходами у кіновиробництві як помічник режисера та працював з Жаном Ренуаром, Абрагамом Полонським, Робертом Россеном, Джозефом Лосеєм та Чарлі Чапліном як асистент під час зйомок «Лімлайт». У 1950-х роках він став режисером телебачення і у 1953 році зняв свій дебютний повнометражний фільм «Великий гравець». У 1950-х роках Олдріч здебільшого знімав бойовики, такі як «Апач» і «Вера Круз» за участю Берта Ланкастера. Незабаром Олдріч здобув визнання як авторський кінематографіст, втілюючи свою ліберально-гуманістичну тематику в різних жанрах у фільмах, таких як «Поцілуй мене смертельно» (1955) – класичний фільм нуар, «Великий ніж» (1955) – адаптація п'єси Кліффорда Одета про голлівудський бізнес, та «Атака» (1956) – військовий фільм про піхоту часів Другої світової війни, що досліджує, як кар'єризм у армії США впливав на те, хто атакує і хто віддає накази.

У 1960-х він зняв кілька комерційно успішних фільмів, серед яких готичні хорорні історії «Що сталося з Бебі Джейн?» (1962) за участю Бетті Девіс та Джоан Кроуфорд у ролі злопам'ятних сестер і колишніх дитячих актрис, «Тихо... тихо, дорога Шарлотта», з Бетті Девіс у ролі південної жінки, яка живе у маєтку і вважає себе божевільною (спочатку за участю мали знятися Джоан Кроуфорд і Девіс, але Кроуфорд покинула зйомки); суперечливий фільм «Вбивство сестри Джордж» (1968); а також надзвичайно популярний військовий фільм «Грязна дюжина» (1967).

Успіх «Грязної дюжини» дозволив Олдрічу на деякий час заснувати власну кінематографічну студію, однак кілька невдалих проектів змусили його повернутися до звичайного комерційного Голлівуду. Проте його гуманізм помітний у фільмі «Найдовша ярмарка» (1974), який розповідає про політику фальсифікації у спортивних іграх, та «Набіг Ульзани» (1972) – наполегливий фільм, заснований на реальних подіях втечі з індіанського резервації банди на чолі з вождем Ульзаною, їхньому жорстокому насильстві та тортурах ізоляційних поселенських родин у території Аризони та переслідуванні їх кавалерією США.

Від шлюбу з Гаррієт Фостер (1941–1965) Роберт Олдріч мав четверо дітей: Аделлу, Вільяма, Аліду і Келлі, які всі працюють у кінематографічній сфері. Олдріч помер від ниркової недостатності 5 грудня 1983 року в лікарні Лос-Анджелеса. Кінокритик Джон Паттерсон у 2012 році підсумував його кар'єру так: «Він був різким, саркастичним, чоловічним і песимістичним режисером, який безжально зображував корупцію і зло, і протягом усієї кар'єри розширював межі насильства. Його агресивний і бойовий стиль кіновиробництва, часто грубий і різкий, але завжди неймовірно живий і енергійний, заслуговує – і приноситиме вам величезне задоволення – відразу на вашу увагу.»