Лоренс Олівʼє

Біографія: Лоренс Керр Олівер, барон Олівер, Орден Заслуг (22 травня 1907 – 11 липня 1989) був англійським актором і режисером, який разом зі своїми сучасниками Ральфом Річардсоном, Пеггі Аскероф і Джоном Гілгадом домінував на британській сцені середини XX століття. Він також працював у кіно протягом всієї кар’єри, зігравши понад п’ятдесят ролей. Наприкінці кар’єри він досяг значного успіху в телевізійних ролях.

Його сім’я не мала театральних зв’язків, але батько Олівера, священник, вирішив, що його син має стати актором. Після навчання у драматичній школі в Лондоні Олівер опановував свою майстерність у низці акторських робіт наприкінці 1920-х. У 1930 році він здобув свій перший вагомий успіх у Вест-Енді у виставі Ноеля Кауарда "Приватне життя" і з’явився в своєму першому фільмі. У 1935 році він зіграв у відомій постановці "Ромео і Джульєтта" разом з Гілгадом і Аскероф, а до кінця десятиліття він став відомою зіркою. У 1940-х роках, разом із Річардсоном і Джоном Борреллом, Олівер був співрежисером театру Олд Вік, перетворюючи його на дуже шановану трупу. Там його найвідомішими ролями були такі, як Річард III Шекспіра та Едіп Софокла. У 1950-х роках Олівер був незалежним актором-менеджером, але його театральна кар’єра була на спаді, доки він у 1957 році не приєднався до авангардної Англійської сценічної компанії, щоб зіграти головну роль у "Артисті", яку він пізніше виконав і в кіно. З 1963 по 1973 роки він був засновником і директором Національного театру Великобританії, керуючи постійною трупою, що сприяла розвитку багатьох майбутніх зірок. Серед його ролей там були головні ролі у "Отелло" (1965) та Шейлок у "Венеційському купці" (1970).

До фільмів Олівера належать "Грозовий перевал" (1939), "Ребекка" (1940) та трилогія шекспірівських фільмів як актор і режисер: "Генріх V" (1944), "Гамлет" (1948) та "Річард III" (1955). У пізніших фільмах він знімався у "Взуття рибалки" (1968), "Шахрай" (1972), "Марафон" (1976) та "Хлопці з Бразилії" (1978). Серед його телевізійних виступів – адаптації "Місяць і шість пенсів" (1960), "Довгий день йде в ніч" (1973), "Кохання серед руїн" (1975), "Кішка на розпеченому даху" (1976), "Знову у райському саду" (1981) та "Король Лір" (1983).

Нагороди Олівера включали лицарське звання (1947), довічне плеярство (1970) та Орден Заслуг (1981). За свою роботу на екрані він отримав чотири премії Оскар, дві премії Британської академії кіно, п’ять премій Еммі та три Золоті глобуси. Найбільший зал Національного театру названо на його честь, і він відзначається в щорічних нагородах Лоренса Олівера, які вручає Товариство театру Лондона. Він був одружений тричі: з актрисою Джилл Езмонд з 1930 по 1940 рік, Вів’єн Лі з 1940 по 1960 та Джоан Плаўрайт з 1961 року до своєї смерті.