Джоан Фонтейн

Біографія: Джоан де Бовуар де Хавілланд (22 жовтня 1917 – 15 грудня 2013), відома професійно як Джоан Фонтейн, була англо-американською акторкою, найбільш відомою своїми головними ролями у голлівудських фільмах "Золотої епохи". Вона народилася в Токіо, Японія, у так званому Міжнародному поселінні. Її батько був британським патентним адвокатом з прибутковою практикою в Японії, але через повторювані хвороби Джоан та її старшої сестри Олівії де Хавілланд родина переїхала до Каліфорнії в надії покращити їхнє здоров’я. Пані де Хавілланд та дві дівчини оселилися в Саратоґа, поки батько повернувся до своєї практики в Японії. Батьки Джоан не ладнали й швидко розвелися. Мати мріяла стати акторкою, але її мрії обірвались через шлюб, тож тепер вона сподівалась передати свою мрію Олівії та Джоан.

Поки Олівія займалась театральною кар’єрою, Джоан повернулася до Токіо, де навчалась у Американській школі. У 1934 році вона повернулась до Каліфорнії, де сестра вже здобувала славу на сцені. Джоан приєдналася до театральної групи в Сан-Хосе, а потім у Лос-Анджелесі, намагаючись там пробитись. Після переїзду до Лос-Анджелеса Джоан взяла псевдонім Джоан Берфілд, щоб не порушувати права сестри, яка вже використовувала родинне прізвище. Вона пройшла прослуховування в MGM і отримала невелику роль у фільмі "No More Ladies" (1935), але майже не привернула увагу й була без роботи півтора року. В цей час вона мешкала разом з Олівією, яка користувалась більшою популярністю у кіно.

У 1937 році, цього разу як Джоан Фонтейн, вона здобула кращу роль Трудді Олсон у фільмі "You Can't Beat Love" (1937), а потім неголосну роль у "Quality Street" (1937). Хоча наступні два роки принесли їй кращі ролі, вона все ще прагнула до більшого. У 1940 році вона отримала першу номінацію на премію Оскар за фільм "Rebecca" (1940). Хоча вона вважала, що повинна була перемогти (перемога дісталась Джинджер Роджерс у "Kitty Foyle" (1940)), вона тепер вже була відомою у Голлівуді. Знову номінована на Оскар за роль Ліни Маклейдло Айсгарт у фільмі "Suspicion" (1941), цього разу вона перемогла.

Джоан знімалась приблизно у одному фільмі на рік, ретельно обираючи ролі. У 1942 році вона знялась у високо оціненому фільмі "This Above All" (1942). Наступного року вона з’явилась у "The Constant Nymph" (1943). Знову номінована на Оскар, але програла Дженніфер Джонс у "The Song of Bernadette" (1943). На цей час можна сказати, що вона була відомішою за свою старшу сестру, і далі виходили численні якісні фільми. У 1948 році вона взяла другорядну роль після Бінга Кросбі у фільмі "The Emperor Waltz" (1948).

Джоан взяла перерву в 1949 році, після чого повернулась у 1950 з фільмами "September Affair" (1950) та "Born to Be Bad" (1950). У 1951 році вона зіграла у фільмі Paramount "Darling, How Could You!" (1951), який виявився провальним як для неї, так і для студії, і за ним пішла низка слабких робіт. Відсутня на великому екрані деякий час, вона взяла участь у телевізійних постановках і вечірніх театрах. Також вона грала у багатьох добре поставлених бродвейських виставах, таких як "Forty Carats" та "The Lion in Winter". Її останньою появою на великому екрані був фільм "The Witches" (1966), а останньою перед камерами — "Good King Wenceslas" (1994). Вона без сумніву є стійкою іконою кіно.