Вольфґанґ Райтерман

Біографія: Вольфґанґ Райтмерман (26 червня 1909 – 22 травня 1985) був німецько-американським аніматором і режисером. Він почав працювати на Діснея у 1934 році разом із майбутніми легендами Діснея Вордом Кімбаллом і Мілтом Калом. Усі троє працювали над низкою класичних короткометражок Діснея, включаючи «Концерт оркестру», «Музична країна» та «Слон Елмер», а загалом Райтмерман брав участь у створенні різних повнометражних фільмів Діснея з 1937 по 1981 рік, включаючи «Білосніжка і семеро гномів» (дублер у чарівному дзеркалі) та «Лис і пес» (співпродюсер). Він анімував кліматичну сцену битви динозаврів у «Весняному святі» Ігоря Стравінського у фільмі «Фантазія», погоню безголового вершника в сегменті «Легенда про Сонну Лощину» у «Пригодах Ікабода і містера Тоада», крокодила у фільмі «Пітер Пен» та режисирував сцену дракона Малефісенти у «Сплячій красуні» (перші три він анімував, останню – режисував). Починаючи з фільму 1961 року «Сту шар і одна далматинця», «Вулі», як його називали друзі, був головним режисером анімації в студії Дісней. Один із проєктів Райтмермана, короткометражка 1968 року «Вінні-Пух і буремний день», отримав премію «Оскар» за найкращий анімаційний короткометражний фільм. Він також працював як продюсер і режисер послідовностей, а також зіграв самого себе у повнометражному фільмі 1941 року «Небажаний дракон». Всі троє синів Райтмермана – Брюс, Річард та Роберт – озвучували персонажів Діснея, зокрема Мауглі в «Книзі Джунглів», Крістофера Робіна у «Вінні-Пух і медовий деревце» і Ворта в «Меч у камені». Райтмерман режисирував кілька анімаційних повнометражних фільмів Діснея, серед яких «Сту шар і одна далматинця» (1961), «Меч у камені» (1963), «Книга джунглів» (1967), «Арістокоти» (1970), «Робін Гуд» (1973) і «Рятівники» (1977). Він також відомий тим, що повторно використовував анімацію у своїх фільмах. За словами Флойда Нормана, це була одна з його характерних рис і не була пов’язана з економією часу чи коштів: «Вулі був нашим режисером в „Книзі джунглів“. Повторне використання анімації — це просто його особливість. Він ніколи не робив це, щоб зекономити гроші. Я не думаю, що „Стара Гвардія“ колись дбала про економію. Мені не подобалося повторне використання, але мені не було чого казати цим старим хлопцям. Наостанок, це ніколи не заважало Уолту, і я ніколи не чув, щоб він скаржився на повторне використання».