Клаус Кінскі

Біографія: Клаус Кінскі (німецькою: [klaʊs ˈkɪnski]; народився Клаус Гюнтер Карл Накшинскі 18 жовтня 1926 – 23 листопада 1991) був німецьким актором. Він був однаково відомий як своїм інтенсивним стилем виконання, так і скандальною ексцентричною та мінливою особистістю поза екраном. Протягом кар'єри, що тривала 40 років — від 1948 до 1988 року — він зіграв більш ніж у 130 кіноролях. Найвідоміший за участю у п'яти фільмах режисера Вернера Герцога з 1972 по 1987 рік («Агірре, гнів Божий», «Носферату – вампір», «Войцек», «Фіцкарральдо» і «Кобра Верде»), який пізніше описав їхню бурхливу взаємодію у документальному фільмі «Мій найкращий ворог».

Ролі Кінскі охоплювали різні жанри, мови та національності, включаючи спагетті-вестерни, фільми жахів, воєнні стрічки, драми та кримінальні фільми за романами Едгара Воллеса. Його легендарність посилилася численними ексцентричними творчими проєктами, зокрема моновиставою про життя Ісуса Христа, байопіком про скрипаля Нікколо Паганіні, у якому він сам був режисером та виконавцем головної ролі, а також понад двадцятьма альбомами зі словами-виконами.

Кінскі був схильний до емоційних та часто насильницьких спалахів, спрямованих на режисерів і колег по знімальному майданчику, що ускладнювалося історією психічних захворювань. Герцог описував його як «одного з найвидатніших акторів століття, але також монстра та велику напасть». Після смерті його звинуватили у фізичному та сексуальному насильстві над доньками Полою і Настассєю. Його сумнозвісність та плідність творчості перетворилися на широке культове слідування і репутацію популярної ікони.