Клаудія Кардинале

Біографія: Клод Жозефін Роз "Клаудія" Кардинале (15 квітня 1938 – 23 вересня 2025) була італійською акторкою. Вважається однією з провідних фігур італійського кінематографа поряд із Софі Лорен та Джіною Лоллобриджідою, здобула міжнародне визнання протягом кар'єри, що тривала понад шість десятиліть. У 1960-х її називали "найкрасивішою жінкою у світі" і часто вважали секс-символом того часу. Кардинале знялась більш ніж у 175 фільмах, переважно в Італії та Франції, у жанрах, що включали комедії, драми, спагеті-вестерни та історичні епопеї. Вона співпрацювала з відомими режисерами, такими як Федеріко Фелліні, Серджіо Леоне та Вернер Херцог, і кілька її фільмів вважаються значними творами в історії кіно. На момент смерті була однією з останніх зірок Золотого віку європейського кінематографа.

Народилася та виросла в Ла Гулетт, муніципалітеті в Тунісі поблизу Туніса. У 1957 році Кардинале виграла конкурс "Найкрасивіша італійська дівчина в Тунісі", призом якого стала поїздка до Італії. Це швидко привело до контрактів у кіно, перш за все завдяки участі продюсера Франко Крістальді, який став її наставником на кілька років, а потім одружився з нею. Після дебюту з невеликою роллю з єгипетським актором Омаром Шарифом у фільмі "Гоа" (1958) Кардинале стала однією з найвідоміших акторок в Італії, зіграла в таких фільмах, як "Рокко і його брати" (1960), "Дівчина з валізою" (1961), "Картуш" (1962), "Лев" (1963) та "8½" Федеріко Фелліні (1963).

З 1963 року Кардинале знялася у фільмі "Рожева пантера" разом із Девідом Нівеном. Вона з'явилася в голлівудських фільмах "Пов'язка на очі" (1966), "Втрачена команда" (1966), "Професіонали" (1966), "Не роби хвиль" (1967) з Тоні Кертісом, "Пекло з героями" (1968), "Червоний намет" (1969), "Витончене подвійне" (1968), "Саламандра" (1981), а також у спільному американсько-італійському вестерні Серджіо Леоне "Одного разу на Дикому Заході" (1968), за роль колишньої повії в якому їй висловлювали похвалу, грала поряд із Джейсоном Робардсом, Чарльзом Бронсоном та Генрі Фондою.

Втомившись від Голлівуду і не бажаючи стати кліше, Кардинале повернулася до італійського та французького кіно і здобула нагороду David di Donatello як найкраща акторка за ролі у фільмах "День сови" (1968) та як повія поряд з Альберто Сорді у "Дівчині в Австралії" (1971). У 1974 році Кардинале познайомилася з режисером Паскуале Сквітері, який став її партнером. Вона часто знімалася у його фільмах, включаючи "Кровні брати" (1974), "Батько хрещених батьків" (1978) та "Кларетта" (1984), останній із яких приніс їй нагороду Nastro d'Argento за найкращу акторську роботу. У 1982 році вона виконала головну роль у фільмі Вернера Херцога "Фіцкарральдо" як коханка Клауса Кінскі, який збирає гроші для купівлі пароплава в Перу. У 2010 році Кардинале отримала нагороду за найкращу жіночу роль на 47-му Міжнародному кінофестивалі