Ед Вінн
Оригінальне ім'я: Ed Wynn
Професія:
- actor
- composer
- presenter
- director
Дата народження: 09.11.1886
Місце народження: Філадельфія, Пенсільванія, США
Біографія: Ісая Едвін Леопольд (9 листопада 1886 – 19 червня 1966), відоміший як Ед Вінн, був американським актором і коміком, відомим своїм комедійним персонажем "Ідеальний Дурень", своєю піонерською радіопрограмою 1930-х років та пізнішою кар'єрою драматичного актора.
Ед Вінн вперше з'явився на телебаченні 7 липня 1936 року у короткому імпровізованому виступі з Гремом Макнеймі під час експериментального телетрансляції NBC. У сезоні 1949–50 років Вінн був ведучим одного з перших мережевих комедійно-виставкових телешоу на CBS, за яке він отримав Пібуї Дороги та Премію Еммі у 1949 році. Бастер Кітон, Люсіль Болл і Три Ступи були гостями шоу разом із Вінном. Це було перше варіативне шоу CBS, яке походило з Лос-Анджелеса, транслювалося наживо на західному узбережжі та записувалося через кінескоп для розповсюдження в Середньому Заході та Сході, адже національний коаксіальний кабель ще не був завершений. Винн також був черговим ведучим шоу NBC Four Star Revue у 1950–1952 роках.
Після завершення третього телесеріалу Вінна, The Ed Wynn Show (короткотривала ситкомна комедія у розкладі NBC 1958–59 років), його син, актор Кінан Вінн, заохочував його змінити кар'єру замість виходу на пенсію. Комік неохоче розпочав кар'єру драматичного актора у телебаченні та кіно. Батько і син з'явилися разом у трьох постановках, перша з яких була постановкою 1956 року на Playhouse 90 п'єси Рода Серлінга "Реквієм для важковаговика". Ед боявся драматичної гри і часто плутав свої репліки на репетиціях. Коли продюсери вирішували його звільнити, головний актор Джек Паланц сказав, що піде, якщо звільнять Еда. (Однак, ні Винну відомо, ні підтримуючому актору Неду Гласу, він таємно був дублером на випадок, якщо щось трапиться перед ефіром.) У ніч живої трансляції Вінн здивував усіх бездоганною грою та швидкими імпровізаціями, щоб покрити помилки. Події цієї постановки пізніше були адаптовані у квітні 1960 року в епізоді Westinghouse Desilu Playhouse "Людина у смішному костюмі", де головні ролі виконали обидва – батько і син Вінни, а також ключові учасники оригінальної постановки грали самих себе. Ед і син також працювали разом у фільмі Хосе Феррера "Велика людина", де Ед знову довів свої несподівані драматичні здібності.
"Реквієм" утвердив Вінна як серйозного драматичного актора, який легко міг конкурувати з найкращими. Його роль у фільмі "Щоденник Анни Франк" (1959) принесла йому номінацію на премію Оскар за найкращу чоловічу роль другого плану.
Також у 1959 році Вінн з'явився у телесеріалі Серлінга "Сутінкова зона" в епізоді "Один для ангелів". Серлінг, давній шанувальник Вінна, спеціально написав цей епізод для нього, а пізніше, у 1963 році, Вінн зіграв у епізоді "Дев'яносто років без сну". До кінця життя Вінн вправно поєднував комедійні та драматичні ролі. Він з'являвся у художніх фільмах і антологічних телепрограмах, завойовуючи серця нових поколінь шанувальників.
Ед Вінн вперше з'явився на телебаченні 7 липня 1936 року у короткому імпровізованому виступі з Гремом Макнеймі під час експериментального телетрансляції NBC. У сезоні 1949–50 років Вінн був ведучим одного з перших мережевих комедійно-виставкових телешоу на CBS, за яке він отримав Пібуї Дороги та Премію Еммі у 1949 році. Бастер Кітон, Люсіль Болл і Три Ступи були гостями шоу разом із Вінном. Це було перше варіативне шоу CBS, яке походило з Лос-Анджелеса, транслювалося наживо на західному узбережжі та записувалося через кінескоп для розповсюдження в Середньому Заході та Сході, адже національний коаксіальний кабель ще не був завершений. Винн також був черговим ведучим шоу NBC Four Star Revue у 1950–1952 роках.
Після завершення третього телесеріалу Вінна, The Ed Wynn Show (короткотривала ситкомна комедія у розкладі NBC 1958–59 років), його син, актор Кінан Вінн, заохочував його змінити кар'єру замість виходу на пенсію. Комік неохоче розпочав кар'єру драматичного актора у телебаченні та кіно. Батько і син з'явилися разом у трьох постановках, перша з яких була постановкою 1956 року на Playhouse 90 п'єси Рода Серлінга "Реквієм для важковаговика". Ед боявся драматичної гри і часто плутав свої репліки на репетиціях. Коли продюсери вирішували його звільнити, головний актор Джек Паланц сказав, що піде, якщо звільнять Еда. (Однак, ні Винну відомо, ні підтримуючому актору Неду Гласу, він таємно був дублером на випадок, якщо щось трапиться перед ефіром.) У ніч живої трансляції Вінн здивував усіх бездоганною грою та швидкими імпровізаціями, щоб покрити помилки. Події цієї постановки пізніше були адаптовані у квітні 1960 року в епізоді Westinghouse Desilu Playhouse "Людина у смішному костюмі", де головні ролі виконали обидва – батько і син Вінни, а також ключові учасники оригінальної постановки грали самих себе. Ед і син також працювали разом у фільмі Хосе Феррера "Велика людина", де Ед знову довів свої несподівані драматичні здібності.
"Реквієм" утвердив Вінна як серйозного драматичного актора, який легко міг конкурувати з найкращими. Його роль у фільмі "Щоденник Анни Франк" (1959) принесла йому номінацію на премію Оскар за найкращу чоловічу роль другого плану.
Також у 1959 році Вінн з'явився у телесеріалі Серлінга "Сутінкова зона" в епізоді "Один для ангелів". Серлінг, давній шанувальник Вінна, спеціально написав цей епізод для нього, а пізніше, у 1963 році, Вінн зіграв у епізоді "Дев'яносто років без сну". До кінця життя Вінн вправно поєднував комедійні та драматичні ролі. Він з'являвся у художніх фільмах і антологічних телепрограмах, завойовуючи серця нових поколінь шанувальників.