Олівія де Гевілленд
Оригінальне ім'я: Olivia de Havilland
Професія:
- writer
- actor
Дата народження: 01.07.1916
Місце народження: Токіо, Японія
Біографія: Дама Олівія Мері де Гавілленд DBE (1 липня 1916 — 25 липня 2020) була британсько-американською актрисою, кар'єра якої тривала з 1935 по 1988 роки. Вона знялася в 49 художніх фільмах і була однією з провідних кінозірок Золотої доби класичного Голлівуду. Найвідоміша за ранніми ролями у фільмах "Пригоди Робін Гуда" (1938) та "Віднесені вітром" (1939), а також своїми пізніми відзначеними нагородами виступами у стрічках "Кожному своє" (1946), "Зміїна яма" (1948) та "Спадкоємиця" (1949).
Народилась у Токіо у британої сім'ї, де Гавілленд разом із молодшою сестрою, актрисою Джоан Фонтейн, у 1919 році переїхали з матір'ю до Каліфорнії. Їх виховувала мати Ліліан, колишня театральна актриса, яка навчала їх драмі, музиці та ораторському мистецтву.
Олівія де Гавілленд дебютувала на екрані у фільмі "Сон у літню ніч" Рейнхардта у 1935 році. Під час кар'єри вона часто виконувала скромні ролі впертих невинних дівчат поряд із популярними головними акторами, зокрема з Ерролом Флінном, з яким зіграла у дев'яти фільмах. Вони стали одним із найпопулярніших романтичних кінопар Голлівуду.
Вона здобула початкову популярність у романтичних комедіях, таких як "Великий Гаррік" (1937), і у Вестернах, таких як "Додж-Сіті" (1939). Її природна краса та витонченість акторської майстерності зробили її особливо ефективною у історичних драматичних фільмах, таких як "Антоні Юний" (1936), та романтичних драмах, як-от "Затримай світанок" (1941).
У пізнішій кар'єрі вона була найбільш успішною у драмах, таких як "Світло у П'яченці" (1962), а також у непретензійних ролях у психологічних драмах, включаючи "Тихо... тихо, мила Шарлотто" (1964). Окрім кіно, де Гавілленд продовжувала працювати у театрі, тричі виступаючи на Бродвеї. Вона також працювала на телебаченні, з'являючись у успішному міні-серіалі "Коріння: наступні покоління" (1979) та телевізійних художніх фільмах, таких як "Анастасія: Таємниця Анни", за що була номінована на премію Primetime Emmy.
За свою кінокар'єру де Гавілленд отримала дві премії «Оскар», дві «Золоті глобуси», дві нагороди Нью-Йоркської асоціації кінокритиків, нагороду Національної ради огляду за найкращу актрису та Кубок Вольпі Венеційського кінофестивалю. За внесок у кіноіндустрію вона отримала зірку на Голлівудській Алеї Слави. За її життєвий внесок в мистецтво отримала Національну медаль мистецтв від президента Джорджа В. Буша та була призначена кавалером Ордена Почесного легіону президентом Франції Ніколя Саркозі.
Де Гавілленд та Джоан Фонтейн — єдині сестри, які вигравали премію «Оскар» у головних акторських категоріях. Пожиттєва ворожнеча між двома актрисами призвела до розриву стосунків, що тривав понад три десятиліття. Де Гавілленд жила в Парижі з 1956 року і відсвяткувала своє 100-річчя 1 липня 2016 року.
У червні 2017 року, за два тижні до свого 101-річчя, де Гавілленд була призначена Дамою-командором Ордену Британської імперії в 2017 році за заслуги в драматичному мистецтві. Вона була найстаршою жінкою в історії, яка отримала цю відзнаку. У своїй заяві вона назвала це "найприємнішим подарунком на день народження".
Народилась у Токіо у британої сім'ї, де Гавілленд разом із молодшою сестрою, актрисою Джоан Фонтейн, у 1919 році переїхали з матір'ю до Каліфорнії. Їх виховувала мати Ліліан, колишня театральна актриса, яка навчала їх драмі, музиці та ораторському мистецтву.
Олівія де Гавілленд дебютувала на екрані у фільмі "Сон у літню ніч" Рейнхардта у 1935 році. Під час кар'єри вона часто виконувала скромні ролі впертих невинних дівчат поряд із популярними головними акторами, зокрема з Ерролом Флінном, з яким зіграла у дев'яти фільмах. Вони стали одним із найпопулярніших романтичних кінопар Голлівуду.
Вона здобула початкову популярність у романтичних комедіях, таких як "Великий Гаррік" (1937), і у Вестернах, таких як "Додж-Сіті" (1939). Її природна краса та витонченість акторської майстерності зробили її особливо ефективною у історичних драматичних фільмах, таких як "Антоні Юний" (1936), та романтичних драмах, як-от "Затримай світанок" (1941).
У пізнішій кар'єрі вона була найбільш успішною у драмах, таких як "Світло у П'яченці" (1962), а також у непретензійних ролях у психологічних драмах, включаючи "Тихо... тихо, мила Шарлотто" (1964). Окрім кіно, де Гавілленд продовжувала працювати у театрі, тричі виступаючи на Бродвеї. Вона також працювала на телебаченні, з'являючись у успішному міні-серіалі "Коріння: наступні покоління" (1979) та телевізійних художніх фільмах, таких як "Анастасія: Таємниця Анни", за що була номінована на премію Primetime Emmy.
За свою кінокар'єру де Гавілленд отримала дві премії «Оскар», дві «Золоті глобуси», дві нагороди Нью-Йоркської асоціації кінокритиків, нагороду Національної ради огляду за найкращу актрису та Кубок Вольпі Венеційського кінофестивалю. За внесок у кіноіндустрію вона отримала зірку на Голлівудській Алеї Слави. За її життєвий внесок в мистецтво отримала Національну медаль мистецтв від президента Джорджа В. Буша та була призначена кавалером Ордена Почесного легіону президентом Франції Ніколя Саркозі.
Де Гавілленд та Джоан Фонтейн — єдині сестри, які вигравали премію «Оскар» у головних акторських категоріях. Пожиттєва ворожнеча між двома актрисами призвела до розриву стосунків, що тривав понад три десятиліття. Де Гавілленд жила в Парижі з 1956 року і відсвяткувала своє 100-річчя 1 липня 2016 року.
У червні 2017 року, за два тижні до свого 101-річчя, де Гавілленд була призначена Дамою-командором Ордену Британської імперії в 2017 році за заслуги в драматичному мистецтві. Вона була найстаршою жінкою в історії, яка отримала цю відзнаку. У своїй заяві вона назвала це "найприємнішим подарунком на день народження".