Лхакпа Соннам Шерпа

Біографія: Шерпа — це ім'я Сонана, а також його етнічної групи. Адже шерпи — це не лише носії та екскурсоводи, як часто вважають. Вони насамперед одна з 105 етнічних груп, що населяють передгір'я непальських Гімалаїв, вище міста Лукла, ворота до маршрутів Евересту. Саме там, у Пангомі, розташованому на висоті 2800 метрів, він народився в кам'яному будинку з дерев'яним гонтовим дахом, без водопроводу та електрики.

У школі Сонан Шерпа навчився читати, писати, рахувати та говорити непальською — більше не лише шерпа. Нічого не передбачало його виняткової кар'єри. У 16 років, після передчасної смерті батька, він утік пішки з Пангому, ховаючись від сім'ї. "У мене не було грошей. На щастя, сусід допоміг мені. Саме тоді я зрозумів, що в місті за все треба платити!" Спочатку в Катманду він не розумів нічого з того, що бачив. Спочатку працював у туристичній агенції, створеній його старшою сестрою, вивчав англійську, кулінарію та французьку, став на свої ноги, приїхав до Франції, працював там, знаходив нових клієнтів. Дуже швидко Thamserku, його туристична агенція, набула популярності, зробила собі ім'я організацією експедицій для професійних альпіністів. Вона стала найважливішою в Непалі, при цьому дотримуючись поваги до місцевих жителів, їхньої культури та довкілля. Працюючи родиною, він також володіє готелями та двома авіакомпаніями — Yeti Airlines (16 літаків) та Tara Air (55% внутрішнього ринку авіаперевезень).

Цей злет відбувся незважаючи на трагедії. Після смерті старшого брата, якого забрала лавина, після смерті батька, Сонан мусив стикнутися зі смертю своєї першої дружини Пасанг Ламу, шерпанки, як і він, з якою мав трьох дітей. Щоб показати, що непальські жінки можуть вписати своє ім'я в історію і бути рівними з чоловіками, вона після кількох спроб підкорила Еверест навесні 1993 року. Під час спуску її забрала буря: її піднесли до рангу "світла Непалу", і її історію вивчають у школах. Спочатку розбитий горем, Сонан Шерпа згодом одужав: його діти та бізнес потребували його. Потім він одружився вдруге з Анітою, мав четверту дитину. У цьому успіху сина непальського селянина є щось неймовірне, але він не випадковий і не незаслужений. Сонан створив фонд, який допомагає вдівцям шерпів, створив пенсійний фонд для носіїв, лікарню в Луклі, потім своєрідне соціальне страхування, працює над електрифікацією свого рідного села, встановленням водопостачання... Він працює в серці Непалу, де треба домовлятися з роялістами, маоїстами, консерваторами. Іноді він працює посеред поля бою, що забрало десять тисяч життів за десять років, і багато років спілкувався з видатними особистостями: Месснером, Лафайлем, Ескоф'є, Каммерландером, Дахером, Габелером, Кальтенбруннером...