Карен Блек

Біографія: Карен Бланш Блек (у дівоцтві Ціглер; 1 липня 1939 – 8 серпня 2013) — американська акторка, сценаристка, співачка та авторка пісень. Вона здобула популярність завдяки роботі у різних студійних та незалежних фільмах 1970-х років, часто виконуючи ролі ексцентричних і незвичайних персонажів, і закріпилася як фігура Нового Голлівуду. Її кар'єра тривала понад 50 років і включає майже 200 ролей у незалежних та комерційних фільмах. Блек отримала численні нагороди протягом своєї кар'єри, серед яких два «Золоті глобуси» та номінація на премію «Оскар» за найкращу жіночу роль другого плану.

Мешканка передмістя Чикаго, Блек вивчала театральне мистецтво у Північно-західному університеті, перш ніж кинути навчання і переїхати до Нью-Йорка. Вона виступала на Бродвеї у 1965 році, а потім дебютувала у великому кіно у фільмі Френсіса Форда Копполи «Ти вже дорослий» (1966). Переїхавши до Каліфорнії, вона зіграла роль повії, яка вживає кислоту, у фільмі Денніса Гоппера «Легкий вершник» (1969). Це призвело до головної ролі в драмі «П'ять легких рук» (1970), де вона зіграла безнадійну косметологиню, за яку була номінована на «Оскар» та отримала «Золотий глобус» як найкраща акторка другого плану.

Блек отримала першу велику комерційну роль у фільмі-катастрофі «Аеропорт 1975» (1974), а її наступна роль Мертл Вілсон у «Великому Гетсбі» (1974) принесла їй другу нагороду «Золотий глобус» як найкращій акторці другого плану.

Вона зіграла гламурну кантрі-співачку у ансамблевій музичній драмі Роберта Олтмена «Нешвілл» (1975), також написала та виконала дві пісні для саундтреку, який отримав премію «Греммі» за найкращий звуковий супровід.

Її роль амбітної акторки у драмі Джона Шлезінгера «День сарани» (також 1975) принесла їй третю номінацію на «Золотий глобус», цього разу як найкращої акторки. Потім вона зіграла чотири ролі у антологічному фільмі жахів Дена Кертіса «Трилогія жахів» (1975), а згодом у його надприродному горорі «Палаючі жертви» (1976). Того ж року вона зіграла шахрайку у останньому фільмі Альфреда Гічкока «Сімейний заговор».

У 1982 році Блек виконала роль трансжінки в режисерському дебюті Роберта Олтмена на Бродвеї — «Повернись у п’ять і десять, Джиммі Дін, Джиммі Дін», роль, яку вона також повторила в екранізації Олтмена. Потім вона знялась у комедії «Вона може спекти вишневий пиріг?» (1983), а пізніше — у ремейку «Захоплені марсіанами» режисера Тобі Гупера (1986).

Впродовж пізніх 1980-х та 1990-х років Блек знімалась у різноманітних артхаусних, незалежних та горорних фільмах, а також писала власні сценарії. Вона виконала провідну роль злочинної матері у фільмі Роба Зомбі «Дім 1000 трупів» (2003), що закріпило її статус культової ікони горорів. Протягом початку 2000-х вона продовжувала зніматися у менш відомих фільмах, а також працювала драматургом, аж до своєї смерті у 2013 році від ампулярної карциноми.