Джеральдін Фіцджеральд
Оригінальне ім'я: Geraldine Fitzgerald
Професія:
- actor
- singer
- director
Дата народження: 24.11.1913
Місце народження: Грейстоуни, графство Віклоу, Ірландія
Біографія: Джеральдин Фіцджеральд, леді Ліндсей-Гогг, була ірландсько-американською акторкою та членкинею Американської театральної зали слави. Вона народилася на південь від Дубліна, була донькою Едіт Кетрин та Едварда Мартіна Фіцджеральда.
Вона вивчала живопис у Дублінській школі мистецтв. Натхненна своєю тіткою, розпочала акторську кар'єру в театрі Gate у Дубліні. Після двох сезонів у Дубліні вона переїхала до Лондона, де досягла успіху у фільмах «Млин на Флоссі», «Поворот припливу» та «Кафе Маскот».
Успіх Фіцджеральд привів її на сцену Бродвею у 1938 році. Вона дебютувала в Америці у постановці Mercury Theatre «Будинок скорботи». Продюсер Хел Б. Волліс побачив її у цій постановці й уклав з нею контракт із Warner Bros, де вона знялася у фільмах «Темна перемога» та «Грозовий перевал».
Згодом вона з'явилася у фільмах «Сяюча перемога», «Веселі сестри» та «Варта на Рейні», але її кар'єра потерпала через часті конфлікти з керівництвом студії. Хоча вона продовжувала працювати протягом 1940-х, якість її ролей почала погіршуватися, і кар'єра втратила імпульс.
У 1946 році, невдовзі після завершення роботи над «Трьома чужинцями», вона покинула Голлівуд і повернулася до Нью-Йорка, де вийшла заміж за другого чоловіка, Стюарта Шефтела, онука Ісидора Штрауса. Вона повернулася до Британії, щоб знятися у фільмах «Таке зло моя любов», що отримав схвальні відгуки, та «Пізня Едвіна Блек», перед тим, як повернутися до США. Стала натуралізованою громадянкою Сполучених Штатів 18 квітня 1955 року.
У 1950-х у неї було мало можливостей у кінематографі, але у 1960-х вона утвердилася як акторка характерних ролей, і її кар'єра пережила відродження. Серед її успішних фільмів того періоду були «Десять Північних Фредериків», «Ломбардист» і «Рейчел, Рейчел». Пізніші роботи включали «Мангове дерево», за яку вона була номінована на премію Австралійського інституту кіно за найкращу акторку, та «Гаррі і Томто», у сцені з Артом Карні. Вона також знялася у фільмах «Артур 1 і 2», мінісеріалі «Кеннеді», «Ти пам’ятаєш любов?», «Легкі гроші», «Полтергейст 2» та у телевізійному фільмі «Коло насильства» про жорстоке поводження з людьми похилого віку.
Фіцджеральд повернулася до театральної гри і здобула визнання за роль у відродженні 1971 року вистави «Довгий день йде у ніч». У 1976 році виступала як кабаре-співачка з шоу «Вуличні пісні», записала альбом цього шоу для лейблу Painted Smiles Бена Беглі. Вона також добилася успіху як театральна режисерка, ставши однією з перших жінок, які були номіновані на премію Тоні за найкращу режисуру п’єси. Під час перебування у Нью-Йорку Фіцджеральд співпрацювала з драматургом і францисканцем братом Джонатаном Рінгкемпом у створенні театру «Everyman Theater of Brooklyn», вуличної театральної компанії, яка виступала по всьому місту.
Вона з’являлася на телебаченні у таких серіалах, як «Альфред Хічкок представляє», «Роберт Монтгомері представляє», «Нейкед Сіті», «Сент Елсвер», «Золоті дівчата» та «Кегні і Лейсі». Також вона знімалася у «Нашому приватному світі» та «Мейбл і Макс». Вона отримала премію Дейтайм Еммі як найкраща акторка за роль в епізоді NBC Special Treat «Родео Ред і Втікачі».
Вона вивчала живопис у Дублінській школі мистецтв. Натхненна своєю тіткою, розпочала акторську кар'єру в театрі Gate у Дубліні. Після двох сезонів у Дубліні вона переїхала до Лондона, де досягла успіху у фільмах «Млин на Флоссі», «Поворот припливу» та «Кафе Маскот».
Успіх Фіцджеральд привів її на сцену Бродвею у 1938 році. Вона дебютувала в Америці у постановці Mercury Theatre «Будинок скорботи». Продюсер Хел Б. Волліс побачив її у цій постановці й уклав з нею контракт із Warner Bros, де вона знялася у фільмах «Темна перемога» та «Грозовий перевал».
Згодом вона з'явилася у фільмах «Сяюча перемога», «Веселі сестри» та «Варта на Рейні», але її кар'єра потерпала через часті конфлікти з керівництвом студії. Хоча вона продовжувала працювати протягом 1940-х, якість її ролей почала погіршуватися, і кар'єра втратила імпульс.
У 1946 році, невдовзі після завершення роботи над «Трьома чужинцями», вона покинула Голлівуд і повернулася до Нью-Йорка, де вийшла заміж за другого чоловіка, Стюарта Шефтела, онука Ісидора Штрауса. Вона повернулася до Британії, щоб знятися у фільмах «Таке зло моя любов», що отримав схвальні відгуки, та «Пізня Едвіна Блек», перед тим, як повернутися до США. Стала натуралізованою громадянкою Сполучених Штатів 18 квітня 1955 року.
У 1950-х у неї було мало можливостей у кінематографі, але у 1960-х вона утвердилася як акторка характерних ролей, і її кар'єра пережила відродження. Серед її успішних фільмів того періоду були «Десять Північних Фредериків», «Ломбардист» і «Рейчел, Рейчел». Пізніші роботи включали «Мангове дерево», за яку вона була номінована на премію Австралійського інституту кіно за найкращу акторку, та «Гаррі і Томто», у сцені з Артом Карні. Вона також знялася у фільмах «Артур 1 і 2», мінісеріалі «Кеннеді», «Ти пам’ятаєш любов?», «Легкі гроші», «Полтергейст 2» та у телевізійному фільмі «Коло насильства» про жорстоке поводження з людьми похилого віку.
Фіцджеральд повернулася до театральної гри і здобула визнання за роль у відродженні 1971 року вистави «Довгий день йде у ніч». У 1976 році виступала як кабаре-співачка з шоу «Вуличні пісні», записала альбом цього шоу для лейблу Painted Smiles Бена Беглі. Вона також добилася успіху як театральна режисерка, ставши однією з перших жінок, які були номіновані на премію Тоні за найкращу режисуру п’єси. Під час перебування у Нью-Йорку Фіцджеральд співпрацювала з драматургом і францисканцем братом Джонатаном Рінгкемпом у створенні театру «Everyman Theater of Brooklyn», вуличної театральної компанії, яка виступала по всьому місту.
Вона з’являлася на телебаченні у таких серіалах, як «Альфред Хічкок представляє», «Роберт Монтгомері представляє», «Нейкед Сіті», «Сент Елсвер», «Золоті дівчата» та «Кегні і Лейсі». Також вона знімалася у «Нашому приватному світі» та «Мейбл і Макс». Вона отримала премію Дейтайм Еммі як найкраща акторка за роль в епізоді NBC Special Treat «Родео Ред і Втікачі».