Кері Малліґан
Оригінальне ім'я: Carey Mulligan
Професія:
- actor
- singer
- musician
- voice_actor
- producer
Дата народження: 28.05.1985
Місце народження: Вестмінстер, Лондон, Англія, Велика Британія
Біографія: Кері Ганна Малліґен (народилася 28 травня 1985 року) — англійська акторка. Вона отримала різні нагороди, зокрема Британську академічну кінопремію, а також була номінована на три Премії Академії, чотири Золоті глобуси та премію Тоні. У 2025 році їй було присвоєно звання Командора Ордена Британської імперії (CBE) за заслуги в драматичному мистецтві.
Вона дебютувала в кіно з роллю другого плану в романтичній драмі Джо Райта «Гордість і упередження» (2005), після чого зіграла різноманітні ролі на телебаченні, зокрема в драматичному серіалі «Похмура хата» (2005) та телевізійному фільмі «Нортенгерське абатство» (2007). Проривною роллю для Малліґен стала роль школярки 1960-х у фільмі про дорослішання «Освіта» (2009), за яку вона отримала премію BAFTA за найкращу жіночу роль і була номінована на премію Академії за найкращу жіночу роль.
Малліґен отримала подальші номінації на Премію Академії за виконання ролей у чорній комедії «Перспективна молода дівчина» (2020) та біографічній стрічці «Маестро» (2023). Вона також знімалась у відомих фільмах, таких як «Ніколи не відпускай мене» (2010), «Драйв» (2011), «Сором» (2011), «Усередині Люїна Девіса» (2013), «Подалі від скаженого натовпу» (2015), «Суфражистка» (2015), «Бруд» (2017), «Дика природа» (2018) та «Вона сказала» (2022). Її найкасовішою роботою на сьогодні є історична драма «Великий Ґетсбі» (2013).
На сцені Малліґен дебютувала в п'єсі Кевіна Елайота «Сорок підморгувань» (2004) у Королівському театрі. Вона дебютувала на Бродвеї, зігравши Ніну у відновленій прем'єрі п'єси Антона Чехова «Чайка» (2008). Пізніше вона повернулася на Бродвей у відновленій постановці п'єси Девіда Гейра «Світло» (2015), за яку була номінована на премію Тоні за найкращу жіночу роль у п'єсі.
З 2012 року Малліґен є амбасадором Товариства Альцгеймера, а з 2014 року — амбасадором організації War Child. Від 2012 року вона одружена з співаком і композитором Маркусом Мамфордом, з яким має трьох дітей.
Вона дебютувала в кіно з роллю другого плану в романтичній драмі Джо Райта «Гордість і упередження» (2005), після чого зіграла різноманітні ролі на телебаченні, зокрема в драматичному серіалі «Похмура хата» (2005) та телевізійному фільмі «Нортенгерське абатство» (2007). Проривною роллю для Малліґен стала роль школярки 1960-х у фільмі про дорослішання «Освіта» (2009), за яку вона отримала премію BAFTA за найкращу жіночу роль і була номінована на премію Академії за найкращу жіночу роль.
Малліґен отримала подальші номінації на Премію Академії за виконання ролей у чорній комедії «Перспективна молода дівчина» (2020) та біографічній стрічці «Маестро» (2023). Вона також знімалась у відомих фільмах, таких як «Ніколи не відпускай мене» (2010), «Драйв» (2011), «Сором» (2011), «Усередині Люїна Девіса» (2013), «Подалі від скаженого натовпу» (2015), «Суфражистка» (2015), «Бруд» (2017), «Дика природа» (2018) та «Вона сказала» (2022). Її найкасовішою роботою на сьогодні є історична драма «Великий Ґетсбі» (2013).
На сцені Малліґен дебютувала в п'єсі Кевіна Елайота «Сорок підморгувань» (2004) у Королівському театрі. Вона дебютувала на Бродвеї, зігравши Ніну у відновленій прем'єрі п'єси Антона Чехова «Чайка» (2008). Пізніше вона повернулася на Бродвей у відновленій постановці п'єси Девіда Гейра «Світло» (2015), за яку була номінована на премію Тоні за найкращу жіночу роль у п'єсі.
З 2012 року Малліґен є амбасадором Товариства Альцгеймера, а з 2014 року — амбасадором організації War Child. Від 2012 року вона одружена з співаком і композитором Маркусом Мамфордом, з яким має трьох дітей.