Массімо Джіротті
Оригінальне ім'я: Massimo Girotti
Професія:
- actor
- model
Дата народження: 18.05.1918
Місце народження: Моджано, Макерата, Італія
Біографія: Массімо Джиротті (18 травня 1918 – 5 січня 2003) був італійським кінозіркою, чия кар'єра тривала сім десятиліть.
Народився в Мольяно, провінція Мачерата. Джиротті розвинув свою атлетичну фізичну форму, займаючись плаванням і грою у поло. Навчаючись на інженера, він привернув увагу Маріо Солдаті, який запропонував йому невелику роль у фільмі «Дора Нельсон» (1939), але справжнє визнання прийшло пізніше, у стрічках Алессандро Блазетті «Залізна корона» (1941) і Роберто Росселліні «Пілот повертається» (1942), де він почав справляти враження серйозного актора. У 1943 році в його кар’єрі настав переломний момент, коли Лучіно Вісконті запросив його в пару гарячій Кларі Калмай у фільмі «Одержимість» — ранній адаптації роману, за мотивами якого знято голлівудський фільм «Листоноша завжди дзвонить двічі». Ця стрічка символічно вважається початком італійського неореалізму. Серед видатних повоєнних фільмів із його участю – «Трагічний полювання» (1946) Джузеппе Де Сантіса та «В ім’я закону» (1949) П'єтро Джермі.
У 1950 році він зіграв разом із Луцією Бозе в першому повнометражному фільмі Мікеланджело Антоніоні «Хроніка кохання». 1953 року Массімо виконав роль Спартака в італійському епосі, відомому в США під назвою «Гріхи Риму», а згодом знову працював із Вісконті у фільмі «Сенсо» (1954), де, можливо, показав найкращу роль у своїй кар'єрі. У наступні роки він з'являвся переважно в італійських стрічках режисерів Ліццані, Болоньіні, Вітторіо Коттафаві, Латтуади, але лише 1968 року знову отримав роль, гідну його таланту – батька в «Теоремі» Пазоліні з Терренсом Стемпом і Сільваною Мангано. Через два роки Пазоліні запросив його на роль Крейонта в «Медеї» (1969) поруч із Марією Каллас. У 1972 році він знявся у «Останньому танго в Парижі» Бернардо Бертолуччі. Того ж року він рідко з'явився в хорорі, погодившись на другорядну роль у «Бароні Крові» на прохання режисера Маріо Бава.
Він продовжував грати характерні ролі наступні тридцять років. Серед помітних фільмів за його участю – «Месьє Кляйн» (1976) Джозефа Лозі з Аленом Делоном і Жанною Моро, «Мистецтво кохання» (1983) Валеріана Боровчика, телевізійний мінісеріал «Quo Vadis?» (1985), «Монстр» Роберто Беніньї (1994).
Помер у Римі від серцевого нападу відразу після завершення зйомок свого останнього фільму – «Відкриті вікна» Ферзана Оздетека (2003).
Народився в Мольяно, провінція Мачерата. Джиротті розвинув свою атлетичну фізичну форму, займаючись плаванням і грою у поло. Навчаючись на інженера, він привернув увагу Маріо Солдаті, який запропонував йому невелику роль у фільмі «Дора Нельсон» (1939), але справжнє визнання прийшло пізніше, у стрічках Алессандро Блазетті «Залізна корона» (1941) і Роберто Росселліні «Пілот повертається» (1942), де він почав справляти враження серйозного актора. У 1943 році в його кар’єрі настав переломний момент, коли Лучіно Вісконті запросив його в пару гарячій Кларі Калмай у фільмі «Одержимість» — ранній адаптації роману, за мотивами якого знято голлівудський фільм «Листоноша завжди дзвонить двічі». Ця стрічка символічно вважається початком італійського неореалізму. Серед видатних повоєнних фільмів із його участю – «Трагічний полювання» (1946) Джузеппе Де Сантіса та «В ім’я закону» (1949) П'єтро Джермі.
У 1950 році він зіграв разом із Луцією Бозе в першому повнометражному фільмі Мікеланджело Антоніоні «Хроніка кохання». 1953 року Массімо виконав роль Спартака в італійському епосі, відомому в США під назвою «Гріхи Риму», а згодом знову працював із Вісконті у фільмі «Сенсо» (1954), де, можливо, показав найкращу роль у своїй кар'єрі. У наступні роки він з'являвся переважно в італійських стрічках режисерів Ліццані, Болоньіні, Вітторіо Коттафаві, Латтуади, але лише 1968 року знову отримав роль, гідну його таланту – батька в «Теоремі» Пазоліні з Терренсом Стемпом і Сільваною Мангано. Через два роки Пазоліні запросив його на роль Крейонта в «Медеї» (1969) поруч із Марією Каллас. У 1972 році він знявся у «Останньому танго в Парижі» Бернардо Бертолуччі. Того ж року він рідко з'явився в хорорі, погодившись на другорядну роль у «Бароні Крові» на прохання режисера Маріо Бава.
Він продовжував грати характерні ролі наступні тридцять років. Серед помітних фільмів за його участю – «Месьє Кляйн» (1976) Джозефа Лозі з Аленом Делоном і Жанною Моро, «Мистецтво кохання» (1983) Валеріана Боровчика, телевізійний мінісеріал «Quo Vadis?» (1985), «Монстр» Роберто Беніньї (1994).
Помер у Римі від серцевого нападу відразу після завершення зйомок свого останнього фільму – «Відкриті вікна» Ферзана Оздетека (2003).