Френсіс Ледерер

Біографія: Френсіс Ледерер (6 листопада 1899 – 25 травня 2000) був чеським актором кіно та театру, який мав успішну кар'єру спочатку в Європі, а потім у Сполучених Штатах. Його справжнє ім'я було Франішек Ледерер. Першими американськими фільмами Ледерера були «Людина двох світів» (1934), «Роман у Манхеттені» (1934) з Джінджер Роджерс, «Весела обманка» (1935) з Френсіс Ді та «Дощовий полудень» (1936). Він отримав головну роль разом із Кетрін Гепберн у фільмі 1935 року «Розбиті серця», але продюсери замінили його Чарльзом Бойєром. Ірвінг Талберг планував зробити з Ледерера «найбільшу зірку Голлівуду», але після смерті Талберга ця можливість зникла.

Хоча він іноді продовжував грати головні ролі — зокрема плейбоя в «Останній годині ночі» Мітчелла Лайзена з Клодетт Колбер і Джоном Беррімором у 1939 році — наприкінці 1930-х Ледерер почав розширювати свої ролі, інколи граючи лиходіїв. Едвард Ґ. Робінсон високо оцінив гру Ледерера у ролі німецько-американського бандиста в «Сповіді нацистського шпигуна» 1939 року, а також він отримав схвалення за роль фашиста у фільмі «Людина, за якою я вийшла заміж» (1940) з Джоан Беннет. Він також зіграв графа Дракулу у фільмі «Повернення Дракули» (1958). Протягом усієї кар'єри Ледерер, який навчався в Еліа Казана в Actors Studio в Нью-Йорку, серйозно ставився до театру і часто виступав як у Нью-Йорку, так і в інших місцях. Він з'являвся в театральних постановках «Золотий хлопець» (1937), «Сьоме небо» (1939), «Немає часу на комедію» (1939), в якій замінив Лоренса Олів'є, «З ігри варто» (1942), «Ляльчин дім» (1944), «Зброя і людина» (1950), «Сплячий принц» (1956) і «Щоденник Анни Франк» (1958).

Хоча він зробив перерву в кінокар'єрі з 1941 року, щоб зосередитись на театральній роботі, він повернувся на екрани у 1944 році, з'явившись у фільмах «Голос у вітрі» та «Міст Сан-Луїс-Рей», а також у картинах Жана Ренуара «Щоденник покоївки» (1946) та «Вікенд на мільйон доларів» (1948). Він знову пішов з Голлівуду у 1950 році після фільму «Капітуляція» (1950) і повернувся у 1956 із «Лісабоном» і легкою комедією «Дочка посла». Остання його кінороль була у фільмі «Терор – це людина» (1959). Протягом 1950-х він був почесним мером Канога-Парку.

Він продовжував з'являтися на телебаченні наступні 10 років у таких шоу, як «Саллі», «Неприкасаемі», «Бен Кейсі», «Блакитне світло», «Місія: Неможлива» та «Та дівчина». Остання його поява на телебаченні відбулася у 1971 році в епізоді «Нічна галерея» Рода Серлінга під назвою "Диявол не сміється". У ньому він повторив роль Дракули з фільму «Повернення Дракули».