Вільям Павелл

Біографія: Вільям Гораціо Пауелл (29 липня 1892 – 5 березня 1984) був американським актором. Основна зірка студії Metro-Goldwyn-Mayer, він зіграв у 14 фільмах разом з Мірною Лой, включно з серією «Тонкий чоловік», заснованою на персонажах Ніка та Нори Чарльз, створених Дашіеллом Гемметом. Пауелл тричі номінувався на премію Оскар за найкращу чоловічу роль: за фільми «Тонкий чоловік» (1934), «Мій чоловік Годфрі» (1936) та «Життя з батьком» (1947). Після закінчення середньої школи він у 18 років переїхав до Нью-Йорка й вступив до Американської академії драматичного мистецтва. У 1912 році Пауелл закінчив академію й працював у кількох водевільних та театральних колективах. Після кількох успішних виступів на Бродвеї він розпочав кар'єру в Голлівуді у 1922 році, зігравши невелику роль злого помічника професора Мораріті в постановці «Шерлок Холмс» з Джоном Берримором. Його найпам'ятнішою роллю в німому кіно був гіркий кінорежисер навпроти Еміля Яннінгса, який здобув Оскар за роль падлого генерала у фільмі «Остання команда» (1928). Цей успіх разом із приємним голосом Пауелла призвели до першої провідної ролі — аматорського детектива Філо Венса у звуковому фільмі «Вбивство канарейки» (1929). Найвідомішою роллю Пауелла був Нік Чарльз у шести фільмах серії «Тонкий чоловік», починаючи з 1934 року, заснованих на романі Дашіелла Геммета. Ця роль ідеально підкреслила його резонансний голос, вишуканий шарм і дотепне почуття гумору, і за неї він отримав свою першу номінацію на Оскар. Мірна Лой зіграла його дружину Нору у всіх фільмах серії. Їхній екранний дует, який почався разом з Кларком Гейблом у 1934 році в «Манхеттенській мелодрамі», став одним із найпродуктивніших у Голлівуді — вони зіграли разом у 14 фільмах. Лой і Пауелл знялися в найкращому фільмі 1936 року «Великий Цігфельд», де Пауелл зіграв головну роль, а Лой — дружину Цігфельда Біллі Берк. Того ж року він отримав другу номінацію на Оскар за комедію «Мій чоловік Годфрі». У 1935 році він знявся з Джин Харлоу у фільмі «Нерозважливий». Між ними зав’язався серйозний роман, і у 1936 році вони знову зіграли разом із Лой та Спенсером Трейсі у комедії «Обмовлена леді». Проте, Харлоу несподівано захворіла і померла від уремії у віці 26 років в червні 1937 року, ще до того, як вони встигли одружитися. Втрата та власний діагноз раку змусили Пауелла братися за менше ролей. У 1940-х його кар’єра значно сповільнилася, хоча він отримав третю номінацію на Оскар у 1947 році за роль примхливого Кларенса Дея-старшого у фільмі «Життя з батьком». Останньою його роботою став фільм 1955 року «Пан Робертс». Пауелл помер у Палм-Спрінгз, Каліфорнія, 5 березня 1984 року у віці 91 року від серцевої недостатності, майже через 30 років після виходу на пенсію. Він похований на кладовищі Desert Memorial Park у Кафедральному місті, Каліфорнія, неподалік від третьої дружини Діани Льюїс та єдиного сина Вільяма Девіда Пауелла.