Анна Маньяні

Біографія: Анна Маньяні (вимова: мань-ЯНІ; 7 березня 1908 – 26 вересня 1973) — італійська театральна та кінодіячка. Вона отримала премію Академії за найкращу жіночу роль, а також чотири інші міжнародні нагороди за виконання ролі сіцілійської вдови у фільмі "Татуювання у вигляді троянди".

Народилася в Римі у сім'ї з єгипетським батьком та італійською матір’ю. Вона здобувала освіту в Римській академії драматичного мистецтва, підробляючи співом у нічних клубах. Під час своєї кар'єри її єдина дитина захворіла на поліомієліт у віці 18 місяців і залишилася інвалідом.

Її називали "La Lupa" (Вовчиця), "перенійним тостом Риму" та "живим символом вовчиці" кіно. Журнал Time описував її особистість як "палаючу", а драматург Гарольд Клерман зазначав, що її акторська гра була "вулканічною". В італійському кінематографі вона вважалася "пристрастною, безстрашною та захоплюючою" акторкою; кінознавець Баррі Монуш назвав її "вулканічною матір’ю землі всього італійського кіно". Режисер Роберто Росселліні назвав її "найбільшим генієм акторства після Елеонори Дузе". Письменник Теннессі Вільямс став її прихильником і написав п'єсу "Татуювання у вигляді троянди" спеціально для неї, роль за яку вона отримала свій перший Оскар у 1955 році.

Після зустрічі з режисером Гоффредо Алессандріні вона отримала свою першу роль у кіно у стрічці "La cieca di Sorrento" (1934) ("Сліпа жінка з Сорренто") і пізніше здобула міжнародну славу в "Рим, відкрите місто" (1945) Росселліні, який вважається першим важливим фільмом, що започаткував рух італійського неореалізму. Як акторка вона стала відомою завдяки динамічним та сильним образам "земних жінок з нижчого класу" у таких фільмах, як "Диво" (1948), "Белліссима" (1951), "Татуювання у вигляді троянди" (1955), "Біженець" (1960) з Марлоном Брандо під режисурою Сідні Люмета, та "Мамма Рома" (1962). Ще у 1950 році журнал Life визнавав Маньяні "однією з найвражаючих актрис після Гарбо".