Мішель Пікколі

Біографія: Мішель Жак Даніель Піколі був сином Анрі Піколі, скрипаля, та Марсель Експерт-Безансон (1892–1990), піаністки і доньки французького промисловця та політика Шарля Експерта-Безансона. У 1954 році Мішель Піколі одружився з акторкою Елеонорою Гірт, з якою у нього була донька Анн-Корделія Піколі. У 1966 році він одружився з співачкою Жульєт Греко, а потім у 1978 році з сценаристкою Людівін Клерк, з якою усиновив двох дітей польського походження, Інора та Місію.

Поставлений у заклад для проблемних дітей, юнацькі зусилля Піколі були спрямовані проти його материнського діда, сенатора Третьої Республіки, фінансиста Радикальної партії і важливого промисловця, якого ліві профспілкові діячі та Жорж Клемансо звинувачували у тому, що він труїв своїх робітників білилом, що спричинювало отруєння свинцем.

Мішель Піколі навчався акторській майстерності спочатку у Андре Баур-Теро, а потім у Сімона. Після епізодичної ролі в "Sortilèges" Крістіана-Жака у 1945 році, він дебютував у кіно у фільмі "Le Point Du Jour" Луї Дакина. У театрі він відзначився у трупах Рено-Барро та Грен'є-Юссо, а також у Театрі Вавилон. Звернув на себе увагу у фільмі "French Cancan" 1954 року, продовжував працювати на сцені з режисерами Жаком Одьєберті, Жаном Віларом, Жан-Марі Серро, Пітером Бруком, Люком Бонді, Патрісом Шеро та Андре Енгелем. Також став відомим завдяки популярним телевізійним фільмам. Став атеїстом після сімейної втрати, у 1956 році зустрів Луїса Бунюеля і, іронічно, зіграв роль священика у фільмі "La Mort En Ce Jardin". У 1959 році знімав короткометражку "Le Rendez-Vous De Noël" Андре Мішеля, за оповіданням Малека Уарі "Le Noël Du Petit Cireur", в Алжирі. Шістдесяті стали роками його визнання: помічений у "Le Doulos" Жана-П'єра Мельвіля, він здобув міжнародну славу у фільмі "Le Mépris" Жан-Люка Годара поряд з Бріджит Бардо. Відтоді працював з найвидатнішими французькими та міжнародними режисерами, такими як Альфред Гічкок, Луїс Бунюель, Юсеф Шахін, Маноель де Олівейра.

Почав 1980-ті з призу за акторську майстерність на Каннському фестивалі 1980 року за фільм "Le Saut Dans Le Vide" Марко Беллоккіо, та на Берлінському фестивалі 1982 року за "Une Étrange Affaire" П'єра Граньє-Деферра. Працював з Жаком Дуййо, Лео Карксом, а потім спробував себе як режисер. У 2001 році отримав IX Європейську театральну премію. Був членом журі 60-го Каннського кінофестивалю 2007 року під головуванням Стівена Фрірза. У 2011 році зіграв у "Habemus Papam" Нанні Моретті. Останнім фільмом за його участю був "Le Goût Des Myrtilles" Томаса де Тьєрса 2013 року.

Політично належав до лівих, був членом Руху миру (комуністичного), відомий своїми позиціями проти Національного фронту, підтримував діяльність Amnesty International.

Мішель Піколі помер 12 травня 2020 року після інсульту у своєму маєтку в Сен-Фільберт-сюр-Різль у Еврі. Похорон відбувся 19 травня 2020 року в Еврі, де його кремували, а прах розвіяли на сімейних територіях.