Макс Керлоу

Біографія: Плодовитий мексиканський актор з фільмографією більше ніж зі 100 фільмів.

Спочатку він планував стати художником. Однак життя завело його іншим шляхом, і свій вступ у світ мистецтва він зробив як архітектор — професія, яку він обрав за порадою кузина одразу після школи, враховуючи свій інтерес до живопису. Закінчив Національний автономний університет Мексики у 1954 році. Незабаром після цього він присвятив себе популяризації ремесел разом із художниками такими, як Мануель Фельгерес та Феліпе Еренберг, який був одним з його перших помічників. З Фельгересом він розробив іншу лінію кераміки, а з Еренбергом винайшов техніку малювання на amate (амате) папері, яку пізніше навчав індіанців у приміщеннях свого кафе-галереї La Amargura, розташованого на однойменній вулиці в кварталі Сан-Ангел.

Як художник, він провів лише одну виставку, хоча щодня малював і створював карикатури за новинами в газетах: «У підсумку людина має більше-менше можливостей робити те, що хоче, хоча, як сказав Пікассо, у цьому віці хочеться робити більше речей; я відчуваю, що краще розумієш їх, краще знаєш, чого хочеш робити, але вже занадто пізно», — визнавав він у документальному фільмі Кароліни Керлоу.

Проте саме в акторській діяльності Макс Керлоу найбільше відзначився і отримав найбільше задоволення.

Він розпочав свою кар'єру в мексиканському кіно у 1963 році під керівництвом Хуана Хосе Гурроли у фільмі «Сповідь Ставрогіна» (Confesión de Stavroguin).

Будучи другом режисерів Пауля Ледука, Феліпе Казальса та Артуро Ріпштейна, для нього було природним отримувати запрошення брати участь у їхніх картинах, хоча Макс Керлоу запевняв, що завжди любив акторську справу: «Іноді мене запрошували на вечірки просто розповідати жарти; у мене навіть є диплом шутника». Він також був магом. Навіть вмів поєднувати свої інтереси: «Коли Міґель Літін сказав „ми їдемо до Чіуауа знімати „Акти Марусі“ (1976), я скористався нагодою принести свої каталоги і дуже добре продав свої вироби».

І це був не просто актор у будь-якому фільмі. Його кіноролі свідчать про його акторську майстерність. Він знімався у стрічках «Лас Пок'янчіс» (1976), «Ель Апандо» (Феліпе Казальс, 1976), «Фокс Трот» (Артуро Ріпштейн, 1976); «Фріда, живий натюрморт» (Пауль Ледук, 1983), де зіграв роль Леона Троцького, «Кабеса де Вака» (Ніколас Ечеварія, 1991); «Зручні внески щомісяця» (Хуліан Пастор, 1992); «Кіно» (Феліпе Казальс, 1993); «Вночі приходиш, Есмеральдо» (Хайме Умберто Ермосільо, 1997); «Донька канібала» або «Лусія, Лусія» (Антоніо Серрано, 2003), «Умерти — на івриті» (Алехандро Спрінгалл, 2007); «П'ять днів без Нори» (Маріана Ченійо, 2008).

У 1998 році він удостоївся премії Аріель за найкращу чоловічу роль другого плану за гру у фільмі «На випадок, якщо більше не побачу тебе» (режисер Хуан Пабло Вільясеньйор, 1997), дебютній стрічці Центру кінематографічного навчання (CCC).

В італійському фільмі «Середземне море» (1991), режисера Ґабріеле Сальватореса, який отримав Оскар за найкращий іноземний фільм, Макс Керлоу виконав головну роль. Також знімався в документальних фільмах та рекламі.